Лєшек Аллерганд

Лєшек Аллерганд народився у Львові 1931 року в інтелігентній родині. Батько, Йоахім, був адвокатом та викладав в Університеті Яна Казимира. Мати, Зінаїда, походила з російськомовної єврейської родини, котра втекла із Житомира до Галичини у 1917 році. Займалась хатнім господарством. Мешкали вони на четвертому поверсі кам'яниці на вулиці Собєського, 32, навпроти Великої міської синагоги (сьогодні вул. Братів Рогатинців). У перші місяці нацистської окупації, із вікон свого помешкання вони бачили, як горіла святиня, а також синагога Золота Роза. 

Історично дільниця за міським Арсеналом вважалась єврейською, однак у міжвоєнний період тут жили і поляки, і українці, і євреї. Родина Лешека відвідувала Велику міську синагогу, відзначала головні єврейські свята, але на Різдво у себе вдома прикрашали ялинку. Аллерганди належали до асимільованих євреїв, інтегрованих в польський культурний простір. Сім'я була досить заможною — Лешек відвідував приватний дитячий садок пані Гольдфаберової на вулиці Асника (сучасна Богомольця), мав гувернанток, які навчали його іноземних мов, гри на фортепіано, ритміки. Найяскравіші спогади його дитинства пов'язані з вуличними забавами. "З гуртом моїх друзяк ми гасали вулицями середмістя наввипередки, бавлячись в "поліцейських" та "злодіїв"... Я знав усі вулички і площі, імена продавців і власників крамниць. Наскрізні брами і подвір'я старих кам'яниць — то був мій рай", — згадує Лешек. 

Дідусь Лешека, Маврицій Аллерганд був відомим професором Університету Яна Казимира, автором понад 1000 публікацій у галузі цивільного і процесуального права, членом кодифікаційної комісії Польської Республіки та активним громадським діячем. Викладаючи в університеті, він організовував семінари для талановитих молодих юристів у своєму домашньому кабінеті. Його помешкання та адвокатська канцелярія знаходились неподалік університету — на вулиці Ягеллонській, 22 (сучасна вулиця Гнатюка). Професор користувався таким авторитетом і популярністю, що навіть у часі антисемітських студентських заворушень отримував спеціальну охорону від демонстрантів для себе та своєї родини. 

Дитинство Лешека жорстоко урвала нацистська окупація — уже в перші дні його разом з батьками жорстоко побили українські міліціанти під час Львівського погрому. У листопаді 1941 року, разом з тисячами інших євреїв міста, Аллергандів примусово переселяють до гетто. Майже усе майно було конфісковано. Львівське гетто було одним із найбільших у Європі — третє за розміром на теренах окупованої Польщі. Воно розташувалось у північній частині міста — у дільницях Замарстинів та Клепарів, відокремлене залізничним насипом. У район, де раніше мешкало 20-30 тисяч людей, нацисти переселили 138 тисяч євреїв: майже 80 000 з них були переміщені з інших дільниць. Аллерганди замешкали ушістьох у маленькій кімнаті на вулиці Замарстинівській, 58. До їхньої квартири на Собєського заселилась родина "фольксдойчів" ("етнічні німці", які мали особливі привілеї за нацистської окупації). 

Внаслідок кривавих "акцій", жертвами яких ставали тисячі євреїв, населення гетто і його площа постійно зменшувались. Становище дітей у часі Голокосту було особливо вразливим. Пораховано, що серед близько 6 мільйонів жертв Шоа в Європі 25% становили діти. Поряд зі старшими та немічними людьми, вони часто ставали першими жертвами нацистів, адже не могли працювати. Досвід життя у гетто був глибоко травматичним, а шанси вижити — мінімальними. Діти потерпали від насилля і жорстокості, постійного голоду і страху, були свідками вбивств та переживали втрату близьких родичів і друзів. Водночас, вони були не лише пасивними жертвами — часто саме діти проникали за межі гетто, щоб роздобути їжу, ліки чи навіть зброю для підпільних груп опору. У львівському гетто Лешек Аллерганд пережив першу дитячу, трагічну закоханість — його подругу Аню, доньку єврейського поліцейського, убили разом з її сім'єю:

"Я закохався у дівчинку з нашого поверху. Її звали Анею. Ми ганяли одне за одним, а вечорами разом сиділи на сходах і трималися за руки. У серпні 1942 року її разом з усією родиною повішали біля залізничної колії. Я довго плакав. Мені ледь виповнилося десять років". 

Leszek Allerhand, Zapiski z tamtego świata, Kraków, 2011

Влітку 1942 року Аллерганди наважилися втікати з гетто на "арійську сторону". Батько Лешека працював на нацистському підприємстві на вулиці Ленартовича (сучасна Нечуя-Левицького). Щодня він примусово вирушав туди в організованих колонах разом з іншими в`язнями гетто. Однак Маврицій Аллерганд з дружиною навідріз відмовились втікати. У день втечі Лєшек бачив їх востаннє.

 "Бабця поцілувала нас усіх, дідусь також. На прощання він погладив мене по голові — так як завжди, міцно притискаючи пальці до лоба. Та мені вже не боліло. Я був майже мертвим",

— згадує він. Маврицій та Саломея Аллерганди загинули у Янівському таборі за невідомих обставин. Лише через п`ять десятиліть Лєшек випадково натрапив на щоденник Мавриція Аллерганда 1942-43 років у Єврейському історичному інституті в Варшаві. На звороті старих паперів з адвокатської канцелярії його дідусь детально задокументував пережиті жахіття нацистської окупації. 

На втечу із гетто та життя на "фальшивих" документах наважувались переважно асимільовані, заможніші євреї, котрі мали ширшу мережу контактів, добре знали польську, українську чи німецьку мову та християнські релігійні традиції і мали фінансові ресурси для порятунку. Окрім матеріального забезпечення та наявності фальшивих документів, важливе значення мав зовнішній вигляд. Так звані "арійські" риси дозволяли вільніше пересуватись по місту та навіть працювати, вдаючи поляків чи українців. На чорному ринку Аллерганди закупили християнські метрики. Їм довелось вивчити нові біографії та родинні історії. Змінювали і зовнішній вигляд — якщо маму Лєшека, світлооку блондинку, могли сприйняти за польку чи українку, то руде волосся хлопчика, що вважалось типово "єврейською" ознакою, висвітлювали пергідролем або ховали під шапкою.

Разом із матір'ю хлопчик був змушений більше двох років переховуватись у т. зв. "арійській" частині Львова та утікати від переслідувань. Через постійний ризик доносу, потрібно було весь час міняти місця схову — квартири, під'їзди, підвали, горища, робітничі кімнати. Спершу вони переховувались у своєї довоєнної сусідки, Янки Фіглюс на вулиці Собєського, 32. Це, однак, було дуже небезпечно, адже її брат служив у військах СС. Декілька місяців вони провели у помешканні на вулиці На Байках, 23 (сучасна Київська) — у тісному просторі під ліжком, дихаючи через гумові трубки. Оплатити порятунок їм допомагав колишній сусід — пан Владислав Гловік. Він перепродував майно Аллергандів на чорному ринку, забезпечуючи їх грошима, теплим одягом, їжею та ліками. Деякий час вони вдавали ринкових торговців, зупиняючись у гостьових кімнатах неподалік залізничного вокзалу. У теплу пору року прихистком ставали великі гробівці у закинутій частині Личаківського цвинтаря. Тимчасовий захист надавала темрява кінотеатрів — заходили після початку сеансу, а виходили незадовго до кінця, щоб їх не помітили інші глядачі. Та найбільшу небезпеку становила вулиця. 

"Мене супроводжувало почуття великого страху. На вулицях здавалося, що всі дивляться тільки у мій бік. Мене оточували підозріливі, злі, цікаві, насмішкуваті погляди, які прошивали наскрізь. Навіть на порожніх вулицях я бачив очі, які звідусіль за мною стежать, готові за мить вказати на мене поліцаєві..."

— згадує Лєшек.

На шляху до визволення сім'ї Аллергандів довелося дослідити всю палітру людської поведінки за темних часів — від ненависті та насилля до шантажу, байдужості та, врешті, безкорисливої доброти і допомоги. Однак найбільше своїм порятунком Лєшек завдячував своїй мамі — її сміливості, винахідливості і волі до життя. "Вона неначе вдруге мене народила," — писав він у своїх спогадах. 

Звільнення Львова від нацистів Аллерганди зустріли у тісному підвалі костелу Кармелітів Босих (сучасна церква св. Михаїла на вулиці Винниченка, 22). З Яворова повернувся Йоахім Аллерганд, котрий працював там на лісопильні з фальшивими документами. Із понад 35-особової родини війну пережили лише 13-річний Лєшек, його мама і тато — рідкісний, майже унікальний випадок коли врятувались і дитина, і її батьки. 

Через декілька місяців Аллерганди переїхали до Кракова. Лєшек отримав медичну освіту, став доктором наук, працював головним лікарем олімпійської збірної Польщі з зимових видів спорту. У 2009 році заснував в Кракові правничий Інститут Аллерганда у пам'ять про дідуся. До своєї смерті у 2018 році проживав в Закопане разом з дружиною — художницею Аліною Товарніцкою-Аллерганд.

Незважаючи на те, що йому довелось пережити, Лєшек Аллерганд часто повертався до Львова, зняв документальний фільм про свою родину, був відкритий для розмов та зустрічей. Його останній приїзд до Львова був пов'язаний з "Простором Синагог". У своїй промові на відкритті меморіалу він поділився щасливими і трагічними спогадами про дитинство у Львові.

"Не дано мені було пережити тут перші юнацькі пристрасті і захоплення, далеко було до здійснення моїх надій і планів. Львів залишився для мене містом забав у пісочниці, каруселей, коників-гойдалок, безпорадної опіки моїх гувернанток, місцем вуличних бійок із колегами, з яких я не раз виходив з підбитим оком. Був місцем мого замордованого дитинства. Люблю це місто".

Leszek Allerhand, "Zapiski z Tamtego Świata", (Kraków, 2011)