Сковородинівський путівник

 Сковородинівка  –  Мала Іванівка  –  Кадниця  – зворотна дорога інша через ліс в напрямок вулиці Сковородинівський шлях в Сковородинівці

          В радянські часи з  Григорія Савича Сковороди  робили атеїста і навіть борця з релігією, як би там не було, все це вигадки, оскільки людина XVIII ст. навряд чи знайшла б себе серед суспільства, дворян, купецтва з якими він так активно спілкувався, якби не відвідував храми під час свят і богослужінь.

          Вже перебуваючи з 1790 року в селі Іванівка ( Сковородинівка ), Сковорода мав би відвідувати богослужіння в Іоанно-Предтечівській церкві села  Кадниця , саме до парафії цього села і відносилась Іванівка з її жителями. Як правило богослужіння слобожани відвідували кожної неділі, а також на святкові дні, коли працювати заборонялось.

 №1 Дорога через Муравський шлях: Якщо рахувати відстань між Сковородинівкою і Кадницею по дорозі  Максимівка-Золочів , яку тоді іменували  Муравський шлях ,  то від маєтку Ковалевських до церкви в Кадниці дорога складала близько 8 км. Так досягали храму родина Андрія Івановича Ковалевського, після того як вони осіли на постійне проживання у Сковородинівці, використовуючи бричку, або екіпаж. Скоріш за все в непогоду разом з ними мав би їхати і сам Сковорода, але здебільшого він скоріш за все ходив пішки. Спробуємо відновити його шлях до Кадниці.

№2 Стежка Сковороди: Найбільш вірогідно, що він виходив з  маєтку Ковалевських  і йшов через  греблю великого ставка  по старій дорозі на  слобідку Іванівку , яка теж належала родині Ковалевських.

Ця дорога складала приблизно 3 км, далі він йшов через греблю ставка на Созоновому яру до ставка на річці Кадниця. Перейшовши цю другу  греблю  Сковороді залишалось тільки піднятись угору де розташовувалось село  Кадниця  зі старим маєтком батька Варвари Яківни Ковалевської та дерев’яною Іоанно-Предтечівською церквою. І цей відрізок дороги мав би складати приблизно 3 км, таким чином загальна відстань була близько 6 км.

 №3 Дорога через Курілкову балку: Одним із варіантів такої подорожі була більш тривала дорога, яку можна було використовувати по сухій погоді. Не зважаючи на більшу відстань, вона тим не менш цікавіша і яскрава художньо, особливо весною та осінню.  Тому у Сковородинівку ми повернемось пішки саме по ній.

          Виходячи з церкви, Григорій Савич мав би спуститись вниз по дорозі на греблю ставка, а біля старовинної кам’яної комори дорога повернути вліво, вздовж по новій вулиці Кадниці.

Вийшовши за село, на розвилці треба повернути лівіше, перейти по  містку  через річку Кадницю і просуватись вздовж неї по краю полів і чудової долини річки. Дійшовши до греблі в  Курілковій балці  перейти її і йти далі по тій же дорозі до перехрестя, де повернути направо і йти до  ставка Коропчатник  на річці Розсоховатій, перейти по греблі ставка і просуватись по лівому берегу річки до колишнього маєтку Ковалевських в Сковородинівці.

          Ця дорога буде складати біля 9 км, але вона того варта, бо це ж старовинний Муравський шлях, тут можна насолодитись тишею, відчути природу у всій її красі. Роздивитись топонімічні особливості колишньої земельної дачі Ковалевських, вивчати рослинний і тваринний світ Муравського шляху. Час від часу тут можуть пробігати зайці і лисиці, косулі, а то і невеличкі кабани, піднятись стайкою куріпки, вискочити ледь не під ноги фазани. В різні пори року тут можна зібрати різного роду лікарські рослини, ягоди глоду, шипшини або терену, зробити вдалі фотографії природи Муравського шляху. Слід уважно дивитись під ноги, бо прямо на дорозі Ви можете натрапити на загублену колись монету, або на свідоцтва Другої світової війни. 

Навкруги села Сковородинівка, річка Россоховатка, долина Вертєєва, яр Івков, винокурня Ковалевських, ліс Кадетський, ліс Ємелькін

Ботанічні екскурсії – це особливий вид мистецтва, якій не всяка людина може провести з таким шиком, щоб у туристів дух захоплювало! Рослинний світ потребує особливої поваги і любові, а той що сформувався на колишньому  Муравському шляху  ще і багато знань і уважності, не буде зайвим і володіння латиною. В різні пору року, будь то рання весна, чи початок літа, чи рання осінь у екскурсовода завжди повинно бути не тільки вагомих домашніх заготовок, але і прояв неймовірних радощів при зустрічі із рідкісними рослинами, які не так часто з’являються в полі зору дослідників.

З іншого боку ботанічна екскурсія потребує поважного відношення туристів до природи, чітка настанова про любов до рослини повинна існувати в будь якому маршруті, а коли він пішохідний, то ще більше. Заздалегідь треба пояснювати, що не слід зайвий раз рвати листя, чи квіти, обережно ходити там, де можуть бути рідкісні рослини. Навіть якщо то рослина лікарська і ви бачите поодинокі кущики звіробою, чи то материнки, чи чебрецю, варто дочекатись поки не побачите їх значну кількість. Іншим елементом інструктажу повинно бути роз’яснення безпеки від небезпечних земноводних, або кліщів.

Кожна пора року дарує свої цікавинки, тому маршрут залежить від того, коли туристи виходять на пішохідну екскурсію. Ранньою весною, коли багато ефемерних рослин, тільки просинаються джмелі та бджоли, не треба і далеко ходити, достатньо оминути великий ставок, той що зовуть «Панські штани». Між його двома рукавами знаходилась наприкінці XVIII століття винокурня Ковалевських. Дорога до міста де колись була винокурня Ковалевських проходить через чагарники, поламані дерева і тому тут слід бути обережним, однак саме весною це місто більш доступне для вивченя,  

Проміж інших весняних квітів, яких багато навкруги, як то: проліски, чистяк весняний, Анемона жовтецева, Ряст ущільнений, Медунка темна, Копитняк європейський, Калюжниця болотна, Підбіл звичайний (квіти), Мала гусяча цибулька, можна зустріти і інші весняні рослини: Зірочник середній, Цибуля ведмежа, Ряст порожнистий, Сон лучний.

Ранньою весною тут можна зустріти доволі рідкісну для нашої зони рослину – Петрів хрест лускатий (Lathraea squamaria), він же лусник, або таємниця, або цар-трава. Справа не в тому, що його замало росте на теренах Слобідщини, просто він дуже мало часу виходить на світ, здебільшого його корінь паразитує на коріннях дерев, а сама рослина не має зеленого листя. Його рожева квітка може з’явитись на короткий термін, зникнути на початку літа Замість квітки сформується коробочка із чорним насінням схожим на мак, яке швидко дозріває і далі рослина зникає, може не квітнути декілька років. Селяни наділили цю рослину магічною силою, її брали в дорогу від демонської ворожої сили, насправді корінь є унікальним засобом який виводить зайву рідину з організму, стимулює роботу серця, печінки, нирок, вважається особливо корисним при цирозу печінки.

Літні маршрути можна прокладати  навкруги села Сковородинівка, кожного разу змінюючи їх, оскільки одним людям цікаво буде зібрати лікарських рослин, іншим почути розповіді про ботанічні особливості, третім цікаво поєднати ці розповіді із історичними подіями.

Доволі привабливою на початку літа може бути екскурсія вздовж річки Кадниця, де можна зустріти безліч рослин, які оживають під час зайвої вологи. Тут зустріти: Хвощ зимовий, Парило звичайне, Стоколос, Дику моркву, Репешок, Гребенник звичайний, Піжмо, Підбіл звичайний (листя), Полин гіркий, Полин лікарський (Боже ярево), Горицвіт, Анемону, Конюшину, Калган, М’ята перцева. Ближче до води ми побачимо: Цикуту, Осоку, Рогіз, Стрілолист, Калюжниці різних видів… По дорозі до долини річки Кадниця можна зустріти і багато інших видів рослин, особливо чагарників і трав, зокрема зібрати квітів бузини, який використовують як в лікарських засобах так і приготування сиропів і квасу. Екскурсовод може розповісти історію Сковородинівки, показати залишки старих хат, провести по містах де були колись хутори Оксаки, Бурди, Смілий.

Більш цікавою з точки зору лікарських рослин буде подорож до балки Полковницької в напрямку на село Велика Рогозянка, де можна роздивитись і побачити такі рослини як:  Дурман звичайний, Іссоп лікарський, Собаче мило лікарське, Буркун лікарський (донник), Валер’яна лікарська, Дягель лікарський, Материнка звичайна, Чебрець повзучий (богородицька трава), Звіробій звичайний, Чистотіл звичайний, Буквиця лікарська, Цмин пісковий, Оман високий, Суниця, Дивина звичайна, Череда. В цій балці ще багато чого можна зустріти інші рослини, які теж можна вважати лікарськими: дики груші та яблуні, Ковил, Грицики, Цикорій, Деревій звичайний, Шавлію, Пижмо, Собача кропива осені тут можна збирати плоди глоду, шипшини, терну, горобини, обліпихи.

Не слід забувати, що Сковородинівка одне із найкращих міст для пасік, які вирішили зібрати суто липовий мед. Взагалі дивно, чому Національний літературного-меморіальний музей Г. С. Сковороди не використовує велику наявність власних липових дерев для свого бренду і поширення впливовості. Організація збору липового квіту на території музею не є чимось надважким заходом, але той липовий квіт, може поширюватись серед почитателів Григорія Сковороди не тільки в Україні, але і поза кордоном. Його можна використовувати як подяку за донати музею, а може стати і суттєвим грошовим доповненням до бюджету. Незрозуміло і чому у музею не має своєї пасіки, що також мало б додати ексклюзивності екскурсійної діяльності, організації чаювання для туристів. Взагалі бренд меду чи липового квіту від Сковороди фактично безпрограшний варіант для сільського музею, яким без сумнівів слід вважати музей в Сковородинівці.

Осінні екскурсії будуть доволі цікаві для тих, хто любить різнокольорову природу для фотографування. Да і взагалі дерева краще показувати саме в цю пору року. І куди б не вийшла туристична група в кінці вересня чи жовтні місяці, скрізь можна побачити яскраву красу лісостепу. Тут все буде залежати від майстерності екскурсоводу, погодних умов, зацікавленості самих екскурсантів. Тут можна підгодити в дрібний мрячний дощик у лісі пошуршати листям, зібрати опеньків чи рядовки і посмажити потім із картоплею, підготувати місце для стоянки, де куртини дерев і чагарників разом із небесною глибиною неба заворожать відвідувачів, щоб їм нікуди не хотілось уходити.

Сковородинівка справжній рай для ботанічних екскурсій!  

 Сковородинівка  –  Гуринівка  –  Вільшана  –  Ярошівка  –  Протопопівка  –  Вертіївка  –  Старий Мерчик  –  Петропавлівка  –  Максимівка  –  Сковородинівка .

Харків і Харківська область є одним з центрів велосипедного спорту, тисячі жителів від школярів до людей похилого віку приймають участь у спортивних змаганнях, туристичних подорожах і прогулянках. Затятих веломанів вже не здивуєш далекими відстанями, Сковородинівка ж може стати своєрідним центром веломаршрутів по садибам та історичним місцям.

         Одним з перших маршрутів який ми пропонуємо ввести, буде охоплювати більшість маєтків, які належали родині Ковалевських, звідки походили Андрій Іванович та Варвара Яківна, як представники цієї родини і близькі до Григорія Сковороди люди.  

         Початок маршрутів розпочинається від  Національного літературного-меморіального музею Г. С. Сковороди Треба виїхати на вулицю Садова і по ній просуватись до виїзду з села на Сковородинівський шлях, який приведе до села Гуринівка. Частина сучасного села входила в земельну дачу Сковородинівки, на ставку була гребля з млином, а на дорозі стояв шинок, який на початку XIX ст. Андрій Іванович Ковалевський зробить постоялим двором. Із старих будівель в Гуринівці залишилась стара земська школа, яка нажаль стоїть в руїнах.

         Проїхавши по центральній вулиці  Гуринівки  просуваємось до дорозі у напрямку селища Вільшани по який їхати близько 12 км. Це стара дорога, яка у XVIII ст. поєднувала Сковородинівку з Вільшанами і Харковом. Навколишні краєвиди у всій красі показують красу лісостепової частини Слобідщини, особливо весною та восени. У Вільшані треба в’їхати до центру селища і по Базарному провулку спуститись до річки Криворотівка піднявшись по Миколаївської вулиці до дерев’яної Миколаївської церкви.

          Вільшана  була заснована родоначальником роду Ковалевських, родичем харківського полковника  Григорія Донця  – Семеном Ковалевським. Фортеця у Вільшані була значним укріпленням між Харковом та Богодуховом і наближалась до  Муравського шляху . Залишки цієї фортеці і сьогодні збереглись по вулиці Парківській. В центрі зберіглась кам’яна двоповерхова будівля відділення  Земельного банку  а також двоповерхова будівля міністерського училища.

З п’яти дерев’яних церков, які існували за часів Сковороди, до нас дійшла тільки одна  Миколаївська , побудована у 1753 році, вона яскраво представляє всі ознаки дерев’яної народної архітектури.

         Далі маршрут пролягає від Миколаївської церкви до села Ярошівка, але можна по вулиці Озерній повернути направо і заїхати до урочища  Шматове , яке приваблює своїми рельєфами, хвилястими ґрунтовими дорогами, розрізами в балках де виходять на повергніть різнокольорові глини і піски. Весною тут буяє квітами різнотрав’я, в червні полонить в’язкий липовий квіт, в осені яскраві кольори різних порід дерев. На березі  ставку , в тіні дерев можна відпочити і повернутись у напрямку Ярошівки.  

Село  Ярошівка  за часів Сковороди належало колезькому асесору Івану Яковичу Ковалевському – автору Хроно-географічного опису Вільшанського комісарства.

Дорожній покажчик дає напрямок на колишній маєток Ковалевських, де до наших часів зберіглись липові алеї, а сучасні вільшанці установили пам’ятний знак.

         Виїхавши із Ярошівці через декілька сотень метрів ми попадем на розвилку доріг перед селом  Протопопівка , поїхавши правіше ми виїдемо біля будинку старої земської школи, в якій сьогодні облаштовано Троїцька церква.

Від церкви маршрут пролягає вниз до става за  греблею  якого слід повернути наліво на село Тернову і далі на Вертіївку. Доїхавши до ставка у Вертіївці, слід переїхати греблю і зліва на пагорбку побачите дерев’яний хрест, встановлений на місці, де у 1781 році капітан Данило Ковалевський побудував дерев’яну Петропавлівську церкву. Тут теж був маєток Ковалевських, від якого нічого не залишилось, як і від поховань цієї родини.

         Від хреста в Вертіївці слід продовжити рух на захід по старій асфальтованій дорозі, а на перехресті звернути наліво і через 4 км на розвилці у селищі Старий Мерчик повернути лівіше, щоб доїхати до колишнього маєтку Григорія Романовича Шидловського. Тут зберіглись залишки двоповерхового палацу, двоповерховий флігель, ще два одноповерхових флігеля, запасний хлібний магазин, парадні ворота, ландшафтний парк з алеями і залишками гроту. Огляд колишнього маєтку займе не менше години. Останній власник маєтку Євген Михайлович Духовськой добудував місцевій Всесвятській церкві кам’яну дзвіницю і трапезну, які сьогодні і залишились від колишньої краси – церкви-ротонди XVIII ст. Поруч зберіглась і могила засновника маєтку – Г. Р. Шидловського.

         Після Старого Мерчику повертаємось на дорогу по якій в’їхали в це селище, а в селі Привокзальне повертаємо по головній асфальтованій дорозі наліво і їдемо 9 км до покажчика у села Скосогорівка, від якого повертаємо направо на ґрунтову дорогу в село Петропавлівка. Через 3,8 км майже в центрі села повертаємо наліво і по старій асфальтованій дорозі виїжджаємо в село Максимівка. Від  нього можна повернутись до Сковородинівки напряму по Муравському шляху, а якщо ще залишились сили то можна проїхати через села Таверівка і Кленове.

         В село Таверівка дорога веде з західної окраїни Максимівки, з траси Харків – Богодухів повертаємо направо на село Новоселівка, переїхавши греблю великого рибальського ставку, слід повернути направо і доїхавши до іншого ставку переїхати його греблю і за нею повернути наліво. В’їжджаємо наліво в першу ж вулицю Таверівці до Т-подібного перехрестя, повертаємо направо  і за пустирем ліворуч побачимо будинок управляючого колишньої економії спиртового магната Леопольда Кеніга.

         Просуваючись далі по вулиці на якій стоїть будинок управителя ми виїдемо із Таверівці на перехрестя, проїжджаймо трішки далі до другого перехрестя і повертаємо наліво. По асфальтованій дорозі ми їдемо близько 2 км і на другому перехресті повертаємо направо. Кленове колишній маєток дворян Аннєнкових, який викупив у свою власність Хрістіан Гебенштрейт і заснував в селі один з найбільших в Харківській губернії спиртових заводів. У 1893 році Кленове разом із Шарівкою купив Леопольд Кеніг і зробив тут одну з найкращих свої економій. По центральній вулиці села залишилось декілька будівель з тих часів: будинок для робітників і службовців, училище, ясла, лікарня, гаражі і майстерні.

         Щоб повернутись до Сковородинівки слід доїхати по центральній вулиці до великої дамби ставка, переїхати її і просуватись по старій асфальтованій дорозі 3,2 км до Муравського шляху. На Сковородинівку слід повернути наліво і їхати 4 км до позначки яка показує поворот на село. Ті ж хто добре знають місцевість можуть дістатись Сковородинівці і польовими дорогами.     

 Сковородинівка  –  Мерло  –  Малижине  –  Писарівка  –  Рясне  –  Лютівка  –  Цапівка  –  Велика Рогозянка  –  Гуринівка  –  Сковородинівка 

Цей веломаршрут також починається від Національного літературно-меморіального музею Г. С. Сковороди. Повернувши наліво на вулицю Садова, ми проїжджаємо її до кінця і звертаємо направо, на виїзд із Сковородинівки. Доїхавши до Муравського шляху, перетинаємо його продовжуємо рухатися у напрямку села Мерло. В’їхавши у цей населений пункт, на Т-подібному перехресті треба повернути направо, а через 3,3 км, біля кладовища, – наліво. Через 2,1 км ми в’їдемо у село Малижине, в центрі якого стоїть старовинна садиба дворян Павлових.

         Першими впадають в око руїни кам’яної Успенської церкви, вона мала таку саму архітектуру, як і вціліла до наших днів церква у Пісочині під Харковом. За парканом ми побачимо старі будівлі садибного комплексу: кам’яну двоповерхову садибу, дерев’яний одноповерховий будиночок, залишки служб. На жаль, ближче ознайомитися із цими архітектурними пам’ятками не вийде, оскільки сьогодні на цій території розміщений діючий психоневрологічний інтернат. Якщо проїхати по дорозі вздовж паркану, можна роздивитись східний фасад садибного будинку, який сильно понівечений. Далі дорога приведе нас до залишків ландшафтного парку, він особливо красивий восени. Колись у цьому селі стояв ще один примітний маєток – родини Авксентьєвих, але про нього нагадує лише липова алея. Відоме Малижине і своїми криницями із кришталево чистою джерельною водою.

          Переїхавши греблю паркового ставка, ми продовжимо подорож до села Писарівка. Спочатку дорога веде вулицею села Малижине, а далі змінюється на ґрунтовку, продовжуючись вздовж правого берегу річки Малижиної. Перший ставок ми пропускаємо, а по греблі другого переїжджаємо до місцевої агрофірми й далі асфальтованою дорогою рухаємося до першого перехрестя, у центр села Писарівка. Тут залишились будівлі, побудовані купецькою родиною Харитоненків для місцевого училища і контори. Трішки далі на пагорбі колись стояв Сіннянський Покровський чоловічий монастир. Саме тут деякий час проживав Григорій Сковорода у свого родича, ігумена Іустіна Звіряки, який був настоятелем цього монастиря. Сьогодні на цьому місці розташований Писарівський етнографічний музей.

         Від етнографічного музею маршрут веде по Писарівці на східну околицю села у напрямку до великого ставка на річці Мерло. Біля відділення Укрпошти повертаємо наліво і їдемо по правому березі річки Мерло ґрунтовою дорогою до села Рясного. За часів Сковороди воно належало дворянину Івану Куликівському, саме цей поміщик перевіз ризницю і книги із вже не діючої церкви в селі Кадниця до Миколаївської церкви села Рясне.

         В Рясному слід проїхати до центру села, а біля місцевого ліцею повернути наліво та їхати 2,4 км до перехрестя; повернути направо і ґрунтовою дорогою рухатись 3,8 км до перехрестя доріг коло села Лютівка, потім повернути наліво, а через 1,4 км, доїхавши до третього перехрестя, звернути направо. Через 350 м знову повернути направо і на першому перехресті – наліво. Ця дорога приведе до маєтку в Лютівці.

         Лютівський маєток було засновано Хорватами, а перший кам’яний палац побудовано дворянами Желтухіними, останнім його власником був граф Микола Клейнміхель. У палаці за радянських часів розміщувалися сільський клуб, бібліотека та кілька квартир працівників місцевого сільськогосподарського підприємства. Сьогодні ця будівля руйнується, за останні роки було знищено два флігелі та вкрадено одного з мармурових левів, що був біля парадного входу до палацу. Залишки ліпнини, розписів та архітектурних прикрас подекуди ще дають уявлення про колишню красу кам’яного палацу. Набагато краще збереглася природна частина маєтку, починаючи від липової алеї, що веде до парадного входу палацу, і закінчуючи цілим каскадом ставків. Найкраще приїжджати сюди восени: горбистий рельєф, поєднання різних порід дерев та чагарників дарує незабутні враження. Крім цього, у Лютівці збереглася колишня земська лікарня, свого часу одна з найбільших у Харківській губернії. Вона діяла і за радянських часів, але після розпаду Союзу через брак фінансування була закрита. Сьогодні в одній з багатьох будівель колишнього лікарняного комплексу працює фельдшерсько-акушерський пункт, інші ж – занедбані.

         Від садиби в Лютівці слід проїхати через центр села до траси Золочів-Максимівка і рухатися нею близько 6 км до околиць села Цупівка, потім повернути наліво і проїхати селом близько 3 км, де на перехресті праворуч можна побачити цегельний завод, що веде свою історію ще з дореволюційних часів. Тут можна роздивитись і облаштування сушки для цегли, і невеличкий кар’єр, де беруть глину для виготовлення цегли.

         Далі просуваємось селом Цупівка до виїзду з нього і до в’їзду в село Велика Рогозянка. Це колишній маєток князів Трубецьких, а останнім його власником була княжна Марія Трубецька, по чоловіку – фон дер Лауніц. Від маєтку тут залишилось декілька будівель, одна з яких стоїть прямо біля дороги у центрі села.

         Проїхавши Велику Рогозянку наскрізь, ми опинимося біля села Гуринівка, де на розвилці повертаємо направо на вулицю Центральну і далі на Сковородинівський шлях, який приведе нас у Сковородинівку.

 Сковородинівка  –  Мерло  –  Сінне  –  Богодухів  –  Павлівка  –  Кручик  –  Семенів Яр  –  Крисіне  –  Новоселівка  –  Таверівка  –  Сковородинівка 

Від Національного літературного-меморіального  музею  Г. С. Сковороди, треба на вулицю Садова повернути наліво і наприкінці її направо на виїзд із Сковородинівки, досягти Муравської дороги і перетнути її в напрямку на село Мерло. В’їхавши в Мерло на Т-подібному перехресті повернути наліво і їхати по селу Мерло до перехрестя доріг 1,3 км де повернути направо, переїхати по мосту через річку Мерло і далі просуватись по дорозі до села Сінне 4,7 км. Колишня фортеця Сінне Правороття була заснована у 1671 році українськими козаками біля річки Сінний колодязь, можливо на місті колишньої сторожі. Можна проїхати в центр села по вулиці Охтирській, а можна вздовж ставка Чернецького, як раз по місту, де колись стояла дерев’яна фортеця. В селі існує приватний музей історії Сінного, який варто відвідати, якщо заздалегідь повідомити про день приїзду.  

         Доїхати до Богодухова можна декількома напрямками, можна завітати в мальовниче село Палянички і заїхати в Богодухів зверху, побачивши місто з дивного ракурсу. А можна повернутись на найкоротшу дорогу на Богодухів, від Сінного вона складатиме близько 7,5 км вздовж річки Мерло і Забродівського водосховища. Будь яка дорога тут насичена чудовими краєвидами. Можна відвідати і село Шийчино, яке заснував перший хорунжий Богодухівської сотні Іван Шийка.

Сам Богодухів було засновано у 1666 році на Богодуховій Гаті охтирським козаком Карпом Борзіленко, а наступного року була побудована дерев’яна доволі потужна фортеця, гарнізон якої складав більше тисячі козаків. Колишнє повітове місто, Богодухів мав декілька храмів, жіночий монастир, декілька навчальних закладів, але сьогодні в місті залишилось лише декілька старих будівель, оскільки воно потерпіло під час бомбардувань у серпні 1943 року. По місту зберіглось декілька цікавих дерев’яних будинкаів, існує краєзнавчий музей.

         По вулиці Шевченка виїжджаємо з Богодухова на старе козацьке село Павлівка, до пороту на село Кручик з центру Богодухова слід проїхати близько 8 км, а далі переїхати на лівий берег річки Мерло і ви у Кручику, маєтностях  родини Каразіних. В цьому маєтку у 1790 році можливо перебував Григорій Сковорода, перед тим як пожити у селі Іванівка, яка належала Варварі Яківні Ковалевській, по першому чоловіку Каразиній. Деякий час з 1786 по 1891 роки родина Андрія і Варвари Ковалевського проживали саме в Кручику, поки не перебрались остаточно в Іванівку (Сковородинівку).

У місцевій школі Кручика існує музей з бюстом Василя Каразіна

Але найбільше цікавими будуть стародавні дубові і соснові ліси, які оточують село. Подальша подорож виведе групу на дорогу до села Семенів Яр як раз вздовж таких лісів.  Дорога вздовж лісів приведе через 3,5 км до залізничного переїзду і далі буде проходити вздовж лісових масивів.

         Село Семенів Яр деякий час належало Андрію Івановичу Ковалевському, тут він неодноразово бував, а також відвідував час від часу і Богодухів, де в повитому суді судився з родичами за ці землі. З Семенівого Яру по Мусійчанській вулиці міста Богодухова ми виїдемо до вулиці Харківській і повернем на трасу Богодухів – Харків, по якій будемо їхати в село Крисине 7,6 км. Крисине отримало свою назву від Крисиного Яру, або річки Крисиний колодязь, місцева ж легенда помилкового вважає, що існував такий собі отаман Тимофій Криса, який заснував Богодухів.

         В Крисиному по вулиці Задорожній ми просуваємось близько 4 км до села Новоселівка і далі до виїзду з нього вздовж відомого по попередньому маршруту ставка, від якого ми доїдемо до села Таверівка. Від Таверівки ми можемо повернути по декільком ґрунтовим дорогам до Муравської дороги, на якій повертаємо наліво. Проїхавши до повороту на село Мала Іванівка повертаємо направо і на першому повороті наліво, ця дорога нас приведе до великого ставку в Сковородинівці і музею з якого ми розпочинали подорож.

 Сковородинівка  – Велика Рогозінка – П’ять братів – Гуринівка – Сковородинівка

Кінні прогулянки сьогодні доволі популярні в Україні, здебільшого їх використовують в потужних історичних середовищах, в Харківській області такий спосіб туризму тільки зароджується. Важливо зрозуміти, що більшість туристів майже ніколи не сідали на коней, тому принципово важливо донести всі необхідні моменти таких подорожей. Скоріш за все треба ділити групи на тих хто новачок в такому відпочинку і хто більш-менш підготовлений. Важливо також дізнатись про наявність деяких хвороб у екскурсантів, особливо хто має гіпертонію, переніс інсульт та інші, кому не варто сідати на коня. Групи новачків та підготовлених важливо ділити ще тому, що для них буде важливою різницею швидкість просування на конях, власне кажучи і самі коні теж підбирати для окремих груп.

         Ми вважаємо, що не слід напружувати і коней і людей одразу дальніми поїздками, в подальшому можна розвивати цей вид туризму з ночівлею на декілька днів. Цей же коротенький маршрут повинен донести туристу розуміння про Муравський шлях, чому саме тут він проходить, які його особливості, а також показати красоту природи Слобідщини. Час проведення екскурсії яскравіше буде весною з кінця квітня і до початку липня, а також у вересні-жовтні, коли природа дарує яскраві кольори і аромати, навкруги свіже повітря і немає літньої спеки. Маршрут прокладено таким чином, щоб уникнути довгих переходів по асфальтованим дорогам, використовуємо ґрунтові і другорядні сільські, де ми будемо мало зустрічати автотранспорт.

Дорогою туристи можуть весною і на початку літа збирати лікарські рослини, а осінню ягоди терну, глоду та шипшини. Цікавим введенням в різнобарв’я цього туристичного маршруту можуть бути виїзди в ранкову пору, або ближче до вечора, що буде цікавим для тих, хто захоплюється художньою фотографією.

Особливо приваблива така поїздка буде весною вранці, коли навкруги стоїть повна тиша і природа лише просинається, неспішний тупіт копит, рідкісне фиркання коней, тихенький брязкіт збруї – і ти немов опиняєшся у XVII столітті, коли тут ходили татарські загони, таємно просуваючись на північ в землі Московського царства. Або у XVIII столітті коли Муравський шлях використовували розбійницькі ватаги для нападу на слобожанські поселення. Кожен побачить і почує своє, загалом цікаві самі обговорення після відчуття дотику до таємничого і загадкового Муравського шляху.

          Початок маршрутів розпочинається від Національного літературного-меморіального музею Г. С. Сковороди, ми просуваємось на північ вздовж лісу який в старі часи мав назву Ємелькін і оминаємо яр який за часів Сковороди мав назву Кропотчін. Дорога від лісу Ємелькіного веде нас до балки Хвощеваха, так вона іменувалась наприкінці XVIII століття, пізніше вона отримала назву Полковницька. Тут починались ґрунти Петра Андрійовича Щербініна, з яким особисто був знайомий Григорій Савич Сковорода. Земельна дача Великої Рогозянки входила до села Довжика де задовго до знайомства з Андрієм Ковалевським проживав Сковорода. За часів Григорія Савича у Рогозянці існувала дерев’яна церква на честь Феодора Стратілата. Деякий час Рогозянкою володів полковник Михайло Веселовський, який побудував кам’яну Вознесенську церкву. Пізніше вона перейшла до роду князів Трубецьких.

Переїжджаємо греблю ставка, на якому стояв млин Трубецьких і рухаємось в напрямку села Велика Рогозянка, перетинаємо річку Рогозянку і досягаємо центру села, де колись був маєток і кам’яна церква. Виїхавши на східну околицю можна пошукати залишки ландшафтного парку, яким особисто займалась остання володарка цього маєтку Марія фон дер Лауніц, народжена княжна Трубецька. При бажанні можна відвідати місце де стояв старий цегельний завод Трубецьких і фон дер Лауніців, можливо комусь пощастить віднайти цеглину із клеймом їх заводів.

         По краю молодого лісу, якого не існувало за часів Сковороди їдемо до лісової балки Московки і доїжджаємо до урочища Шапарське при балці Цапівській, де існує ботанічна пам’ятка природи місцевого значення – п’ять стовбурів дубу звичайного, що виросли з пенька зрізаного дерева. Тут варто зазначити, що непогано б взято із собою термоси з чаєм, походити і розім’ятись буде корисним в першу чергу новачкам, але гарячий чай додасть бадьорості на зворотну дорогу.

         В напрямку села Гуринівка ми просуваємось вздовж яру Стінкаі яру Сухого, оминаючи саме село з півдня. Для переходу через річку Рогозянку краще скористуватись одним з мостів, в обох випадках деякий час прийдеться проїхати по вулиці Гуринівки. Далі маршрут проходить вздовж лівого берегу річки Кадниця, для чого ми переходимо по греблі старовинного ставка де колись стояв млин Ковалевських, а поруч діяв постоялий двір, а пізніше шинок. На місті де в Кадницю впадає річка Розсоховата, ми просуваємось по її лівому берегу до ставка Коропчатник, на якому за часів Сковороди теж стояв млин Ковалевських і далі до музею в Сковородинівці.

         Маршрут можна змінювати і доповнювати в залежності від стану коней і людей, проїхати до лісу Кадетського південніше Сковородинівки, побувати на місці де колись стояв хутір Оксаки. Можна в різних місцях під’їжджати до маленьких кар’єрів, де місцеві жителі брали різного роду піски і глини, зібравши колекцію різнорідних кольорів.

Мала Данилівка – маєток Земборських – Караван – Семенівка – Лужок – Мала Данилівка

Це кінний туристичний маршрут єдиний, який ми пропонуємо провести за межами сучасних Сковородинівки і Кадниці, в першу чергу саме тому, що партнером проєкту виступила ЗооветАкадемія. Ну і звісно, що в цих місцях теж бував Григорій Савич Сковорода. Влітку 1769 року Сковорода залишив Додаткові класи у Харкові і першим місцем спокою для нього став маєток родини дворян Земборських під Харковом. Відомо це з біографії Сковороди, складеної Михайлом Коваленським: «…Сковорода побуждаясь духом, удалился в глубокое уединение. Близ Харькова есть место, называемое Гужвинское, принадлежащее помещикам Земборским, которых любил он за добродушие их. Оное покрыто угрюмым лесом, в средине которого находился пчельник с одною хижиною. Тут поселился Григорий, укрываясь от молвы житейской и злословий. Предавшись на свободе размышлениям, и оградя спокойствие Духа безмолвием, безстрастием, безсуетностию, написал он тут первое сочинение свое в образе книги, названное им Наркиз, или о том: Познай себя. Прежние его до того писанные малые сочинения были только отрывочные, в стихах и прозе. Продолжая там же свое пустынножительство, написал он другое сочинение, под именем Книга Асхань, о познании себя самого, которое приписал другу своему…». Далі він зазначає, що саме в маєтку Земборських Григорій Савич написав свій твір «Асхань», бо у присвяті до нього Сковорода згадує: написав його у «Лесах Земборских».  

         Маєтки братів Земборських розкинулись поблизу сучасних сіл Мала Данилівка, Семенівка, Зайченки та Караван Харківського району. Саме тому ми пропонуємо вирушити з Кінно-спортивної школи Харківської державної зооветеринарної академії в селі Мала Данилівка. Від манежу кінна група туристів просувається до вулиці Академічної, від якої слід виїхати на паралельну лісову дорогу провулку Ветеринарного, переїхавши його ми опиняємось на залишках старої греблі маєтку Земборських, сьогодні це стариці Лопані, а колись тут був великий став вода з якого приводила декілька коліс водяних млинів. Проїхавши 400 м східніше опиняємось на місці де колись стояв маєток Василя Земборського в колишньому селі Окоп, саме сюди і прийшов у 1769 році Григорій Сковорода. Тут можна спішитись і походити по місцевості, в надії відшукати якийсь артефакт минулих часів.

         Від маєтку слід проїхати до впадіння в річку Лопань річки Лющихи і просуватись по правому її берегу до села Караван в якому по вулиці Підлісній доїхати до греблі старовинного ставка, де колись був млин Земборських, навпроти греблі, трішки вище неї колись був хутір Гужвинський. Саме тут  Сковорода міг гостювати у маєтку підпрапорного Василя Михайловича Земборського. Ця людина відома нам за двома листами Григорія Савича, від 21 лютого та 10 травня 1779 року. Син господаря Іван Васильович Земборський навчався у Сковороди в колегіумі і Додаткових класах і теж відомий нам за листом Сковороди від 23 січня 1787 року.

         Далі маршрут пролягає вздовж правого берегу річки Лющихи в напрямку села Семенівки, по лісовій піщаній дорозі, поруч із ставками. Досягти Семенівки можна в безлічі варіантів, кожного разу обираючи щось нове і більш цікаве для туристів.

         Семенівка, заснована ще Семеном Афанасьєвим, належала родині Квіток. За часів Сковороди селом володіли діти поручика Олексія Квітки та його вдова Федосія Іванівна. Донині збереглись перекази про те, що у лісах поблизу Семенівки росте великий дуб, той самий, повз який проходив Сковорода. Дуб називається Семенівський, або Пересічанський, його і сьогодні можна відвідати.

         Від Семенівки слід виїхати на дорогу в напрямку села Лужок (колишній хутір Луг), яке теж належало родині Земборських, ця дорога буде проходити поруч із місцем де колись стояв будинок майора у відставці Григорія Михайловича Земборського, у якого також міг побувати Григорій Сковорода у 1769 році. Він стояв перед лісом праворуч від дороги на слободу Деркачі, сьогодні на його місті розоране поле. Проїхавши через село Лужок досягаєм мосту через річку Лопань, де колись була гребля і два млина і по лівому берегу Лопані повертаємось до кінно-спортивної секції в Малій Данилівці.

         Маршрут можна збільшувати за рахунок територій навкруги сіл Караван і Семенівка, а також продовжувати його в напрямку селища Дергачі, оглядаючи пам’ятки природи і сучасні пам’ятні знаки і місця відпочинку.