Цісар прибуває!

У рамках інспекційної поїздки 1880 року імператор Франц Йосиф відвідав Галичину. Це вперше після запровадження крайової автономії цісар декілька днів провів у Кракові та Львові, побував у невеликих містах, перевіряв війська під час маневрів.

Імператор був живим символом держави, тому такі відвідини мали важливе політичне значення та супроводжувалися численними масовими заходами, урочистостями та маніфестаціями. Візит 1880 року не став винятком, а його спосіб проведення засвідчив, зокрема, компроміс між династією Габсбургів та місцевими польськими елітами.

Відвідини Львова цісарем у 1880 році не були ані першими, ані останніми. Але, мабуть, найбільш теплими та комфортними, якщо оцінювати прийом. 

До візиту 1880 року готувалися різні групи впливу, ставлячи перед собою певні завдання. Відень мав продемонструвати свою владу, яка ґрунтується на прихильності підданих до імператора. Польські аристократи — що їм вдається керувати Галичиною в умовах польсько-австрійського компромісу. Зокрема, це мало різко контрастувати із останніми відвідинами 1853 року, які пройшли урочисто, але не так тепло.

Міська влада Львова теж планувала показати австрійським чиновникам і Францу Йосифу, що самоврядування та автономія йдуть місту на користь. Тут теж сприятливим мало бути порівняння із 1853 роком. Що ж до мешканців провінції та читачів газетних репортажів, то мав би бути сформований позитивний образ Львова як столиці краю — динамічної, культурної та прогресивної.

Національні спільноти, попри формування уявлення про "львів'ян", планували чітко маніфестувати свою присутність перед лицем монарха та гостей. Тому навіть коли мова йшла про "міщанство", малося на увазі передовсім "польське", а довколишні села і їхні мешканці традиційно були синонімом "руськості".

Оскільки політика вшановування цісаря передбачала певні матеріальні атрибути, такі як бюсти, портрети, корони, герби, прапори, штандарти, це відкривало дорогу до використання і національної символіки. А, наприклад, публічне виконання державного гімну — до конкуренції між "Niech żyje" та "Многая літа" як способів привітати монарха.

Образ цісаря складався з кількох важливих елементів, які були представлені у Львові в 1880 році:

Успішний бюрократ, який приймає делегації і працює в адміністративній будівлі навіть попри щільний графік.

Захисник народу, тому інспектує шпиталі та школи, храми різних конфесій. Головним способом продемонструвати турботу про людей були петиції: цісар сам простягав руки за записками, наказував зупиняти карету, щоб вислухати прохання, збирав до сотні подібних листів за одну зупинку екіпажу.

Уособлення прогресивного правління, яке сприяє школам, гімназіям, університетам, музеям тощо.

Глава держави, який забезпечує стабільність і взаєморозуміння між різними групами. Тому приділяє увагу і аристократам, і чиновникам, і депутатам, і науковцям, і промисловцям, і всім іншим.

Успішний полководець, що в перший день візиту інспектує військові об’єкти, а на публіці з’являється в мундирі улана або драгуна.

Трудоголік, що мало розважається, а на бали і до театру ходить, щоб нікого не образити.

Цей образ формувався роками, передусім з допомогою преси. Журналісти інформували своїх читачів про кожен крок монарха.

Місцеві польські еліти прагнули використати візит цісаря 1880 року для засвідчення успішності своєї політики в Галичині. А заодно — як нагоду довести Францу Йосифу підстави своїх претензій на управління краєм. Аристократи одягали на зустрічі національні костюми, а шляхта на прийом в намісництво взагалі прийшла окремою групою в кунтушах і з шаблями при боці. Так вони висловлювали подяку імператору за польську мову в судах, школах та адміністраціях. Маршалек у вітальному слові згадував про рішення Сейму "при тобі стоїмо і стояти хочемо", до того ж "на землі, яка під твоїм керівництвом, після довгої перерви, знову відчула себе вільною", прозоро натякаючи на потепління відносин після польсько-австрійського компромісу.

Успіхи польських аристократів мала б засвідчити, перш за все, відсутність армії в містах, коли "народ" сам організовував живі коридори за допомогою "громадянської варти".

Міська влада Львова теж планувала приємно вразити монарха. Завдяки реформам Франца Йосифа місто дійсно змінилося з часу його останнього візиту у 1853 році: було прокладено залізницю, зросла чисельність населення, збудовані помпезні споруди та цілі дільниці. Рада міста подбала про безпеку гостей ("громадянська варта"), розважальну програму, ілюмінацію та прикрашання будинків — все, щоб продемонструвати вдячність мешканців. До таких заходів вдались і, щоб справити приємне враження на читачів австрійської та закордонної преси, які відстежуватимуть події в газетах.

Проте попри наголошуванні на "місті", "краї", "Австрії" чи "підданих", легко простежуються дві конкуруючі групи на одній території: поляки та українці. При цьому львів'яни чітко артикулюються як поляки, а селяни — як українці. 

Ця позиція базувалася на переконанні, що польська ідентичність підсилює австрійський патріотизм в Галичині. Тому, наприклад, Галицька ощадна каса була прикрашена двома транспарантами: один, з боку вул. Маєра (сучасної вулиці Січових Стрільців), символізував Польщу, інший, з боку вул. Ягеллонської (сучасної Гнатюка) — Австрію.

Траплялися випадки, коли будівлі прикрашалися не імперськими, а білими (польськими) орлами, як це сталося з вежею Домініканського монастиря. Влада і провладна преса намагалися показати, що наявна ситуація — це гармонія для всіх верств (саме верств, не народів), тому багато говорили про польську мову, національний (шляхетський) одяг, відзначали кожен випадок, коли цісар говорив якусь фразу чи писав своє ім'я польською.

Українці, які не мали впливу на рішення крайової чи міської влади, постали перед складним вибором. Головним завданням було продемонструвати цісареві свою присутність, а заразом і непохитну лояльність. Русофіли пропонували написати петицію з переліком скарг на зловживання польської адміністрації, тоді як українофіли — зустріти цісаря в атмосфері свята і вдячності, не засмучуючи його наріканнями. Пропозиція останніх взяла гору.

Щодо самої лояльності до імперії, то українська позиція принципово відрізнялася від польської. Українці, зокрема, обурювалися з приводу привітальної промови маршалка, де він говорив про компроміс з поляками як запоруку вірності мешканців провінції. Адже українці були вдячні і лояльні Габсбургам за звільнення від панщини, за зростання статусу Греко-католицької церкви, за будівництво Народного дому. А від польсько-австрійського компромісу, на відміну від поляків, не отримали жодних привілеїв.

Що ж до святкування в самому Львові, то навіть українці визнали, що "місто і його мешканці" виявили велику толерантність до "руських прикрас" — майже на кожному будинку було вивішено руську синьо-жовту хоругву.

На відміну від інспекційної поїздки в Галичину у 1853 році, коли влада демонструвала свою силу і впевненість після "Весни народів", а також вказувала польським аристократам на їхнє місце після невдалого повстання 1846 року, у 1880 році місцеві еліти допустили до організації прийому. Вони могли навіть вносити пропозиції стосовно програми перебування монарха. Польським консерваторам дозволили проявити себе, а ті використали цю нагоду, "щоб цісар міг побачити народ, а народ міг побачити цісаря".

У 1880 році Франц Йосиф вже був надзвичайно популярною фігурою, а ритуали його появи на публіці — продуманими та відшліфованими. Зокрема під час відвідин провінційних міст. Візити монарха супроводжували артилерійські залпи і церковні дзвони під час прибуття в місто, а згодом вечірня ілюмінація, урочисті прийоми, театральні вистави тощо. Традиційними були отримання петицій від людей на вулицях, що зміцнювало його образ захисника простого народу. А також натовпи селян, школярі, дівчата з квітами, походи зі смолоскипами, багаття на вершинах гір, серенади, вранішні богослужіння. Преса описувала кожен крок і репліку монарха — захисника русинів, покровителя юдеїв, гаранта національних прав поляків.

Головним у процесі залишалося, звісно, Намісництво, яке затверджувало остаточну програму. Але і Крайовий сейм, і Ради міст Кракова та Львова, а також повітові ради та навіть окремі громадські комітети відігравали певну роль у цьому процесі.

Крайовий сейм, зокрема, виділив кошти на зустріч цісарського потяга на місцевих залізничних станціях. Групи селян, під керівництвом місцевої влади або священиків, у святковому одязі і з наперед заготовленими привітаннями вітали поїзд Франца Йосифа протягом всієї мандрівки. Так само їх запрошували і до міст, які мав відвідати імператор під час візиту. Крайова влада звернулася до правління залізниці, аби на час відвідин Львова і Кракова знизити ціни на квитки, щоб більше людей мали змогу приїхати до міст і побачити імператора.

До слова, сама залізниця Карла Людвіга була одним із ключових організаторів прийому монарха. Коштом підприємства було прикрашено перон і вокзал, влаштовано головну тріумфальну арку на вул. Городоцькій, працівники залізниці формували і "громадянську варту" на маршруті цісаря від вокзалу до тріумфальної арки.

Міська рада Львова утворила організаційний комітет, який зайнявся візитом. Програма була розписана і опублікована в урядовому часописі "Gazeta Lwowska" до дрібниць — включно з точним часом зустрічей і пересування, аби більше охочих змогли на власні очі побачити цісаря. В газеті була спеціальна рубрика, де висвітлювали процес приготування, а окремі комітети, товариства чи організації подавали свою інформацію, яка стосувалася приїзду.

Центральний міський комітет, наприклад, звітував про підготовку в таких сферах: організація поселення гостей в помешканнях львів'ян, норми декорування будинків на маршруті пересування цісаря, продовження графіку роботи магазинів на час його прогулянки, будівництво трибун і оглядових майданчиків місцевими підприємцями (задля продажу квитків), монтаж головної тріумфальної арки і менших порталів, прикрашення залу Ратуші, влаштування "вулкану" на Замковій горі (для цього використали 3 стоси дров, заправлених нафтою і спиртом, 80 ліхтарів на копці Люблінської унії, а на вершині пагорба — полум'я з ракетами і петардами). 

Також було заплановано вечірню ілюмінацію на будинках, програму головної театральної вистави, організацію походу зі смолоскипами і його музичний супровід, зміни в русі кінного трамваю. Було передбачено, які товариства, організації, парафії чи школи заповнять конкретні відрізки тротуарів. Окремо затверджували вартість квитків для розміщення на оглядових трибунах чи на заходах, де перебуватиме цісар, систему перепусток на перон для зустрічі тощо.

Важливим пунктом роботи міського комітету було забезпечення "громадянської варти". Оскільки візит мав символізувати взаємну довіру монарха та підданих, то армію в міста вирішили не вводити.

За матеріалами для декорування міські урядники спеціально їздили до Відня, де придбали навіть спеціальні декоративні газові піраміди замість газових ліхтарів, які розмістили на площі Ринок і навпроти Намісництва, а дзеркала, щоб закрити вікна в залі Ратуші, позичили.

Для журналістів, які мали прибути до Львова, організували спеціальне окреме телеграфне бюро (в приміщенні наявного), а також передбачили святковий бенкет коштом міста.

Виділили гроші і на годування вбогих, адже цісар Франц Йосиф вважався великим благодійником.

Українці, не представлені у владі краю, створили свій комітет. Він закликав русинів прикрашати будівлі синіми і жовтими кольорами, вітати Франца Йосифа вигуками "Слава" та "Многая літа" (на противагу польському "Niech żyje"), а також їхати до міст і зустрічати цісаря в національному одязі. Все для того, аби не дозволити полякам показати Галичину як виключно польський край. Як писала газета "Діло": "Живемо в Австрії, а не в Польщі". Наслідком роботи українського організаційного комітету стала зустріч Франца Йосифа на площі біля собору Святого Юра 13 вересня та прийом у Народному Домі 14 вересня 1880 року.

Кожна установа та інституція, яку мав відвідати імператор, організовувала святкову програму, прикрашала будівлю, готувала промови. Можна сказати, що, крім міського комітету, у Львові в ці дні працювало кілька десятків локальних "комітетів" з організації візиту.

До Львова Франц Йосиф мав прибути після Кракова (де він перебував з 1 до 4 вересня) і військових маневрів (5-10 вересня), вранці 11 вересня 1880 року.

Перед будинком Намісництва Франца Йосифа зустрічали представники вищого духовенства, чиновники, офіцери, професори Університету і Політехніки (хоча ніяких промов не передбачалося). З 11:00 почався прийом цісарем достойних відвідувачів (в порядку черги, сформованої заздалегідь згідно статусу): радників двору, архієпископів, аристократів, вищих офіцерів, крайових чиновників, президента міста Львова і членів ради, суддів, професорів Університету і Політехніки, представників євангелістської та юдейської громад, представників ділових кіл і адвокатів, директорів шкіл, ветеранів.

О 15:30 імператор в супроводі генералів Літценгофена (Litzenhofen) та Лаубера (Lauber), почав екзаменацію військових об'єктів: відвідав казарми Фердинанда, Будинок інвалідів, кадетську школу, арсенал, гарнізонний шпиталь. В кадетській школі навіть перевіряв знання учнів з різних предметів. 

О 18:00 розпочався обід в будинку намісництва — фактично це був ще один прийом відвідувачів. Адже про аскетизм цісаря складали легенди, тому про "наїстися" мова не йшла. Цей ритуал повторювався щоденно впродовж усього перебування Франца Йосифа у Львові, змінювався лише склад учасників "обіду". Тим часом на площі перед будинком грав військовий оркестр.

Родзинкою першого дня цісарського візиту стала вечірня ілюмінація міста. 

О 19:30 оркестр перед будинком намісництва заграв тріумфальний марш Тимольського (Fabian Tymolski). В цей час з трьох сторін: з гори Кармелітів, від монастиря Бернардинів та від вулиці Собєського до площі перед цісарською резиденцією зійшлося три колони людей зі смолоскипами, в кожній з яких було понад 2000 учасників (за деякими даними загальна кількість учасників сягнула 10 000 осіб — були вщерть заповнені Губернаторські вали, гора Кармелітів і вул. Чарнецького). Перед цим учасники зібралися трьома групами на площі Ринок, площі Галицькій та вулиці Стрілецькій. Першу групу очолював президент міста і члени міської ради, в кожній колоні були члени "громадянської варти" і хор.

Цього разу замість традиційних червоних і смердючих смолоскипів використали технологічно кращі нафтові. Випробували і новинку — різнокольорові паперові "китайські" ліхтарики. Попереду колон йшли "хорунжі" з "китайськими парасолями" або пірамідами з ліхтарів. Спочатку всі ці люди пересувалися перед резиденцією, військовий оркестр грав марш Франца Йосифа.

Коли цісар в мундирі улана, разом із намісником, вийшов на балкон, його голосно привітали. Після цього хор з 420 співаків у супроводі військового оркестру заспівав спочатку польську, а потім руську кантату, складені спеціально для цього випадку. Їхні тексти згодом були опубліковані в урядовій газеті — в обох йшлося про "нашу землю", яка вітає дорогого гостя. Після виконання гімну імператор перейшов на інший балкон (до вул. Собєського), де його знову вітав щасливий натовп.

12 вересня 1880 року о 7:00 цісар відвідав тиху месу в Латинській катедрі. Як і в інших храмах, вище духовенство митрополії вийшло зустріти монарха. Тут він став під балдахін, який несли шестеро міських райців в "національних польських костюмах" (греко-католики і вірмени для цього залучали духовенство), і під балдахіном попрямував до трону, розміщеного під навою. Не сідаючи на трон, цісар відбув месу, після якої хор заспівав гімн.

Далі Франц Йосиф вулицями Театральною, пл. Святого Духа, вул. Ягеллонською, Міцкевича, Зигмунтовською, Городоцькою переїхав на вокзал і о 8 годині вирушив спеціальним поїздом (в компанії маршалка і князя Сапєги (Adam Stanisław Sapieha)) в Дроговиж, у заклад для сиріт та калік графа Скарбека. Тим самим ще раз підкресливши свій образ "батька" і покровителя народу.

О 15:30 цісар повернувся до Львова, а о 18:00 відбув "обід".

Головною подією дня у Львові став "Міщанський бал", влаштований у Ратуші коштом громади міста. Ратуша, прикрашена та ілюмінована під керівництвом професора Захарієвича, була перетворена на танцювальну залу, апартаменти і буфет. Вікна зали були заставлені велетенськими дзеркалами, що створювало ілюзію більшого простору. У залі встановили трон для монарха, стіни обшили оксамитом та розмістили алегоричні скульптури.

Почесна варта ледве стримувала натовп. При запрошених 1700 учасниках в приміщенні назбиралося 2000 людей (рекорд для балів у Львові), після чого охорона мусила закрити вхід. Гості-чоловіки були одягнені у військові мундири, цивільні — у фраки та польські кунтуші.

О 20:00 прибув цісар одягнений в мундир улана, його привітали гімном і окриками "Niech żyje!". До Ратуші Франц Йосиф заходив у супроводі дружини намісника графині Потоцької, далі йшли намісник з дружиною маршалка Сейму графинею Водзіцькою, інші почесні гості та імператорська свита.

Сам бал розпочався із полонеза (за участі президента Львова Гноїнського), потім польські аристократи в кунтушах виконали мазурек. На все це Франц Йосиф "привітно дивився, посміхався і вітався з парами кивком голови". Після цього цісар пройшовся Ратушею, поспілкувався з гостями, наостанок оглянув вальс і о 21:15 в супроводі намісника відбув до резиденції. Після того, як роз'їхалися аристократи і залишилося менше тисячі гостей, бал став справді "міщанським" з шампанським і танцями до півночі.

О 14:30 Франц Йосиф прибув до Сейму, де його зустрічали маршалок Водзіцький, керівник виділу, урядники, професори Політехніки, автори будинку Сейму (ще не до кінця завершеного), директор і лікарі головного шпиталю, директор і викладачі дублянської рільничої школи, три митрополити, єпископи, депутати в національних костюмах.

Поцікавившись, як зазвичай, поточним станом справ, познайомившись з членами виділу і будівничими споруди, цісар розписався в пам'ятній книзі (у Львові він переважно робив це польською мовою, про що не забували окремо наголошувати в польських газетах). Перо, яким він це робив, автоматично ставало місцевою реліквією і зберігалося в інституції до наступного його приїзду. Цісар пообіцяв передати з Відня портрет, який би можна було розмістити в залі Сейму. Після цього показався з балкону публіці, яка зібралася в Єзуїтському городі, і поїхав до Національного закладу (бібліотеки і музею) Оссолінських.

О 15:30 — за розкладом були відвідини Школи лісового господарства. Тут, при в’їзді на територію, спорудили власну тріумфальну арку у мисливському стилі, а всі споруди стилізували під селянську садибу. Учні виконали гімн, після чого промову про важливість лісового господарства виголосив маршалок Крайового сейму, він же представив імператору кураторів і директора школи.

Особливістю відвідин навчальних закладів було те, що цісареві демонстрували зразки робіт і докази досягнень учнів: дипломи, рисунки, картини тощо. В Школі лісового господарства, яка існувала вже 6 років, показали 4 дипломи з виставок і сад на 600 саджанців. Далі свідчення української і польської преси розходяться. В "Ділі" йдеться, що учні, в присутності членів руського музичного товариства, привітали Франца Йосифа "гарним співом" і представили кантату Вахнянина. "Gazeta Lwowska" говорить про "стародавню польську мисливську пісеньку" на прощання.

В школі ім. Єлизавети, яку цісар відвідав наступною, було дотримано всіх правил прийому високого гостя. Вчителі стали основою "громадянської варти" на цій ділянці маршруту, сироти з міського будинку сиріт вийшли вітати аж на вулицю, біля школи діти і дирекція заспівали гімн, при вході була арка з жовтих троянд, дівчата кидали квіти під ноги цісареві, коли той піднімався сходами. Було помітно багато бюстів імператора, його портретів і гербів. Уже всередині школи дівчатка в білому заспівали гімн, учениця 4-го класу виголосила вітальне слово. Цісар (і це ще один обов’язковий елемент) хвалив, що така мала дитина так вільно говорить німецькою. Питався (що теж повторювалося кожного разу), чи інші вихованці так само добре знають німецьку мову. Була і виставка учнівських робіт, і автограф в книзі гостей (польською мовою), і інспектування класних кімнат, і виконання гімну на прощання.

Після відвідування протестантського храму наприкінці маршруту імператора чекав вечір в головному театрі міста.

Вечір у польському театрі Скарбека мав стати вершиною прийому. Театр на це навіть отримав з крайових фондів 4000 золотих ринських. В залі зібралося вишукане товариство, "без стоячих місць", яке вражало багатством костюмів і прикрас. Цісар прибув о 20:00 під звуки фанфар і гімну в мундирі полковника драгунів. Але, очевидно, сама вистава не була добре підготована: в газетах її або не описували, або безжально критикували. Не дочекавшись закінчення, о 21:10 цісар поїхав до резиденції, а за ним почали розходитися й інші гості. Українці особливо невдалим вважали хореографічні номери, танець "гуцульське коло" кореспондент "Діла" назвав "скаканиною паяців", яка не має нічого спільного ані з гуцулами, ані з танцями.

О 15:00 приїхав до святково прикрашеної Стрільниці. Тут навіть дорога від брами до головного будинку була встелена килимами. Традиційні гімн, залпи з рушниць, стрільці в польських кунтушах. Втретє записався в книзі цього товариства. Цікаво, що портрет Франца Йосифа був розміщений між портретами короля Сигізмунда Августа і цісаря Франца І, а свою історію Стрілецьке товариство виводило із Середньовіччя. Франц Йосиф, як почесний гість, вистрелив по мішені.

Звідти, вулицею Театинською, імператор виїхав на Замкову гору, прикрашену аркою з фігурами "Рільництва" і "Гірництва" (двох головних занять в краї). Їдучи вздовж алеї відкритим екіпажем, серед прапорів і штандартів, цілу дорогу приймав записки від підданих.

Закінчувався день шляхетським балом, організованим у Міському касині. Програма загалом не відрізнялася від міського балу в Ратуші: ті самі привітання, національні костюми, полонез, мазурка, вальс, розмови в колі найбільш наближених. Людей було менше (приблизно 400 осіб), а квитки — дорогі (по 100 золотих ринських). Цісар пробув тут ще менше, ніж на попередньому балі (з 20:30 до 21:15), що стало причиною зловтіхи українців і невиразних заміток польської преси).

15 вересня о 7:00 цісар виїхав зі Львова в напрямку до Чернівців. Цивільна і військова влада, як було анонсовано в газеті, прощалася з ним на вокзалі.

Відвідини Львова цісарем у 1880 році не були ані першими, ані останніми. Але, мабуть, найбільш теплими та комфортними, якщо оцінювати прийом.

Місцеві еліти, влада міста, українці — всі були задоволені візитом і своєю роллю в ньому. Але головне, що відбулася мобілізація великої кількості населення, як міського, так і сільського, приїжджого. Це відіграє ще свою роль в подальшій історії Львова.

• Франц Йосиф (Franz Joseph I) — імператор Австро-Угорщини.
• Адам Сапєга (Adam Stanisław Sapieha) — польський політик, депутат Сейму, Парламенту, член Ради Панів. Один із архітекторів політики "Нової ери".
• Альфред Юзеф Потоцький (Alfred Józef Potocki) — політик і державний діяч, намісник Галичини, керівник австрійського Уряду, посол і маршалек Галицького сейму.
• Людвік Водзіцький (Ludwik Wodzicki) — маршалек Сейму, учасник Січневого повстання, посол Державної ради і Ради панів.
• Філіп Залєський (Filip Zaleski) — віце-президент намісництва, намісник Галичини, міністр без портфеля в австрійському Уряді, пожиттєвий член Ради панів.
• Міхал Гноїнський (Michał Gnoiński) — президент міста Львова, адвокат, депутат Галицького сейму.
• Фабіян Тимольський (Fabian Tymolski) — автор музики привітального тріумфального маршу, польський композитор.
• Леонард Марконі (Leonard Marconi) — львівський скульптор, педагог.
• Тадей Баронч (Tadeusz Barącz) — львівський скульптор, живописець
• Фелікс Мікульський (Feliks Mikulski) — львівський скульптор.
• Францішек Ксаверій Вєшхлейський (Franciszek Ksawery Wierzchleyski) — львівський римо-католицький архієпископ.
• Юліан Захарієвич (Julian Oktawian Zachariewicz) — професор Політехніки, архітектор.
• Йосиф Сембратович — греко-католицький митрополит.
• Юліан Медвецький (Julian Niedźwiedzki) — ректор Політехніки, вчений-геолог
• Анатоль Вахнянин — композитор, український громадсько-політичний діяч.
• Володимир Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki) — меценат, колекціонер, політик. Серед іншого — перший куратор Крайової школи лісового господарства.
• Корнило Устиянович — маляр, публіцист, політичний діяч - народовець.

1. Daniel L. Unowsky, The Pomp and Politics of Patriotism: Imperial Celebrations in Habsburg Austria, 1848-1916, (West Lafayette, Indiana: Purdue University Press, 2005), 270;
2. The Limits of Loyalty: Imperial Symbolism, Popular Allegiances, and State Patriotism in the Late Habsburg Monarchy, Laurence Cole, Daniel L. Unowsky (eds.), (New York, Oxford: Berghahn Books, 2009), 246;
3. "Єго Величество Цҍсаръ Францъ Іосифъ І во Львовҍ", Діло, ч. 67, 30.08(11.09)1880, с. 1;
4. "Єго Величество Цҍсаръ Францъ Іосифъ І во Львовҍ", Діло, ч. 68, 03.(15)09.1880, с. 1-3;
5. "Цісаръ Францъ-Іосифъ покровитель убогих", Діло, ч. 68, 03.(15)09.1880, с. 3-4;
6. "«Привҍтъ цҍсаря» через краєвого Маршалка", Діло, ч. 69, 6(18).09.1880, с. 1;
7. "Е.В. Цҍсаръ Францъ-Іосифъ І въ руской академичной гимназіи", Діло, ч. 69, 6(18).09.1880, с. 1-2;
8. "Е.В. Цҍсаръ во Львовҍ. День другій. – Недҍля дня 31 серпня (12 вересня)", Діло, ч. 69, 6(18).09.1880, с. 2;
9. "Е.В. Цҍсаръ Францъ-Іосифъ І во Львовҍ. День третій. – Понедҍлокъ 1 (13) вересня", Діло, ч. 70, 10(22).09.1880, с. 1;
10. "Е.В. Цҍсаръ Францъ-Іосифъ І во Львовҍ. День четвертий – Вовторокъ дня 2 (14) вересня", Діло, ч. 71, 13(25).09.1880, с. 2-3;
11. "Gazeta Lwowska", Діло, ч. 72. 17 (29).09.1880, с. 1-2;
12. "Program podróźy Jego ces. i król. Mości Najjaśniejszego Pana do Galicyi", Gazeta Lwowska, №190. 19.08.1880, s. 1-2;
13. "Przygotowania do przyjęcia Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №193, 23.08.1880, s. 1-2;
14. "Przygotowania do przyjęcia Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №195, 25.08.1880, s. 1-2;
15. "Część urzędowa", Gazeta Lwowska, №196, 26.08.1880, s. 1;
16. "Przygotowania do przyjęcia Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №199, 30.08.1880, s. 1-2;
17. "W przededniu Odwiedzin Monarszych", Gazeta Lwowska, №200, 31.08.1880, s. 1-2;
18. "Przygotowania do przyjęcia w Stolicy i kraju", Gazeta Lwowska, №201, 01.09.1880, s. 2-3;
19. "Przygotowania do przyjęcia w stolicy i kraju", Gazeta Lwowska, №204, 05.09.1880, s. 3;
20. "Przygotowania do przyjęcia w stolicy i kraju", Gazeta Lwowska, №207, 09.09.1880, s. 3;
21. "Przygotowania do przyjęcia w stolicy i kraju", Gazeta Lwowska, №208, 10.09.1880, s. 2;
22. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №209, 11.09.1880, s.1-3;
23. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №210, 12.09.1880, s.1-2;
24. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №211, 13.09.1880, s.1-3;
25. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №212, 14.09.1880, s.1-3;
26. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №213, 15.09.1880, s.1-3.

 Початок  |  1851  |  1855  |  1880  |  1894  |  1903