Галереї / Немісця

Ірина Осадчук: "Зацікавленість українських культурних діячів у роботі з енвайронментом٭ виникла ще в 1980-х, коли єдиний "партійний" напрямок — соцреалізм, перестав нависати над кожним, хто мав стосунок до мистецтва. Тоді ж почали з’являтися простори, в роботі над якими дуже важливими були власне трансформації обраного місця. Безпосередньо на території України енвайронмент почався 1988 року зі Львова та виставки "Театр речей, або екологія предметів", де куратором був Юрій Соколов. Після цієї виставки влада позбавила "Центр Європи" (з яким на той час працював Соколов) можливості влаштовувати експозиції в приміщеннях готелю "Дністер" і він перейшов до менших локацій."

٭ енвайронмент — мистецькі практики, спрямовані на взаємодію художнього об'єкта й середовища. 

Христина Домащук: "Засновано галерею в грудні 1993 р. як публічну некомерційну інституцію, до якої належали культурологи, художники, архітектори, письменники. Арт-директором був Юрій Соколов, директором галереї — Вадим Казаков. Галерея позиціювалася як відкритий простір для творчості, що не обмежувався певним колом художників. Першою виставкою в "Децимі" був груповий проект "Пошук примхливих зваб", у якому брали участь немало художниць зі Львова, Києва й Берна (Швейцарія): О. Блажко, З. Габар, А. Денисюк, Г. Жигульська, О. Г. Липа, В. Ковальчук, М. Ліхтштайнер, Г. Левицька, Т. Мун, О. Мілентій, І. Сильвестрова, М. Скугарева, Т. Флоринська. На експозиції репрезентовано графічні й живописні твори, інсталяції та моделі одягу."

Ірина Осадчук: "Юрій Соколов і став арт-директором однієї з перших львівських самоорганізованих галерей "Децима", яка проіснувала в центрі міста, у Музеї етнографії на пл. Ринок, 10 всього рік (1993—1994 рр.). У бароковому будинку, де колись був палац Любомирських, у невеличкому фойє (5×7 кв. м) музею проводилися експозиції сучасного мистецтва. "Децима" була громадською некомерційною організацією, яка була більше схожою на центр сучасного мистецтва, ніж на галерею. Вона не була пов’язана з певним напрямком мистецтва, не обмежувалася певною групою художників і була відкритим простором для творчості: "Децима не претендує на своє особисте місце. Вона повинна стати місцем проведення проблемних експозицій, які здатні вступати в творчий діалог із художньою ситуацією", як говорили про неї засновники."

Відкритий Архів: "Першою виставкою галереї був груповий проект під назвою "Пошук примхливих зваб" за участю 13-ти художниць зі Львова, Києва та Берна. Як зазначає Гліб Вишеславський, виставки в "Децимі" мали виразно концептуальний характер. Наприклад, інсталяція "Транзит" Юрія Соломка працювала із почуттям ностальгії через відтворення в просторі галереї житлової кімнати 1950-х рр.; акція "Мільйон квітів" Юрія Соколова встановлювала зв'язок зі світом і здобутками концептуалізму — від художників кола "The Kitchen" у Нью-Йорку до акцій Авдея Тер-Оганяна в Москві." 

Христина Домащук:

"Відзначимо енвайронмент "Мітоформи" (1994) Стаса Горського, у якому експонувались інсталяції з чавунних уламків форм, що раніше використовувалися для скульптурного лиття монумента Т. Шевченка, масивні абстрактні панно й локально спрямоване освітлення. Центральною темою експозиції було створення національного "Пам'ятника" та відтворення ситуації, пов'язані з цією подією. Інсталяція Ю. Соломка "Транзит" (1994) складалася з виставлених побутових речей: меблів, фотошпалер, ковдр із кітчевими малюнками. Концепція проекту полягала у відтворенні в просторі галереї інтер’єру житлової кімнати 50-х рр., що викликала почуття ностальгії. Концептуальним проектом була акція "Мільйон квітів…" (1994) куратора Ю. Соколова, що являла собою рефлексію на мистецькі акції художників попередніх років, зокрема перформансів А. Тер-Оганяна в Трипрудному провулку (Москва), діяльності галереї "The Kitchen" у Нью-Йорку та ін. Використані засоби були надзвичайно мінімалістичними — бузина по всій підлозі та декілька текстів, виконаних на друкарській машинці, на стінах".

Ірина Осадчук: "Виставки цієї галереї мали концептуальне сегрегативне спрямування, подекуди доволі скандальне. Перша експозиція представляла творчість 13 художниць з України та Швейцарії. Ще одним проектом, із виразним концептуальним характером, були "Мітоформи" Стаса Горського, в якому автор використав уламки чавунних форм із монументу Шевченка. Ця виставка, до речі, стала останньою для галереї. Соколов підтримував неформальне концептуальне мистецтво, де немає дидактичних пояснень, а автори та відвідувачі розглядають твори і п’ють пиво. Для традиціоналістського Львова 1994 року така поведінка в музеї викликала обурення, і це було ще одним приводом для того, щоби митці звільнили приміщення. Арт-директор галереї вбачав причину закриття ще й в тому, що музей зовсім не був зацікавлений у існуванні мистецького простору в їхньому фойє, і постійно шукав бізнесменів, які б орендували це приміщення, а галерея відлякувала потенційних спонсорів. І хоча новостворений арт-простір мав регулярну програму і популярність серед численних відвідувачів, "Дециму" все ж закрили".

Open Archive: "Незважаючи на регулярну виставкову програму та громадську популярність галерею невдовзі було закрито. Причиною став виставковий проект "Мітоформи" Стаса Горського, який апелював до проблеми творення національної ідеї через роботу із чавунними уламками форм, що використовувались для скульптурного лиття монументу Шевченка. За свідченням Сергія Якуніна саме ця виставка спричинила скандал і художників попросили покинути приміщення. Юрій Соколов та колеги продовжили програмну діяльність "Децими", перенісши її на власну територію — пізніше галерея стала відомою під назвою "Червоні Рури". Деякий час митці з кола "Децими" виставляли свої твори в італійському дворику Львівського історичного музею."

Юрій Соколов: "Двадцять років тому [1987] була така виставка "Запрошення до дискусії". Це був початок перебудови і мені пощастило бути куратором цієї виставки, на якій було сто одинадцять художників: молоді, старі, аматори, суперлюди.

"Я тоді викладав в Академії мистецтв, на кафедрі інтер'єру і мене запросили зробити цю виставку. І після того, як ця, навіть не виставка, а досить серйозна подія, відбулась, зникли такі поняття як "неформали" та "андеграунд". Хоча мені ще потрібно було років десять, щоб такий стан речей став дійсним. Поміж тих 111-ти художників був, наприклад, Влодко Кауфман, відомий Влодко Кауфман, великий митець, геній сучасного мистецтва у Львові. Він тоді показував малюнки шаріковою ручкою, тоді ще не казали "кулькова", а казали "шарікова", він малював яйця, курчат і т.п. Також тоді у Львові мешкав такий художник Василь Польовий, який був учасником першої виставки андеграундних художників Радянського Союзу, у якомусь 1957 році. Тому, коли ми кажемо графік, чи маляж — це просто професія, то це не мистецтво. Це люди, які займаються майстерністю, я дуже поважаю таких майстрів, але до мистецтва вони не мають жодного стосунку."

Антоніна Денисюк: "У 1987 році в церкві Марії Сніжної відбулася одна з перших виставок, організованих Юрою (про таке дивне слово, як куратор, ще ніхто не чув). Нас, як своїх студентів, Соколов запросив на виставку: в боковому нефі церкви Марії Сніжної кукурікали півні, був геппенінг і головне — величезна кількість робіт, що дивовижно помістилися в малому просторі. Хоч виставка була за своїм характером нерівномірною, відчувалося, що віяння часу вийшли назовні."

Антоніна Денисюк: "Здається, в дев'яносто четвертому [насправді у 1993] році Юра Соколов запросив мене до участі у виставці. Вона називалася "У пошуку спокуси" [справжня назва "Пошук примхливих зваб"], авторами були самі жінки. Проходила в Музеї меблів на площі Ринок — чи це не була вже створена галерея "Децима"? Я принесла рисунки з номерами 43-44, що було Юрою зауважено, особливо акцентованим виявився номер 43. Не тому що графіка була хороша, а тому що цифра виявилася вдалою. З учасників пам'ятаю лише Галю Жигульську. Соколов був неодмінним свідком моїх персональних виставок у Львові та усієї низки мистецьких симпозіумів De Novo, де я була кураторкою."

Дмитро Кузовкін: "Особливо треба відзначити активну позицію Юрія в області презентації актуального мистецтва. Ще за часів перебудови, в 1987 році, він був ініціатором і одним з організаторів першої львівської "пострадянської" непідцензурній виставки "Запрошення до дискусії": великий внутрішній простір тоді ще безхазяйного храму було перегороджено численними експозиційними щитами, і в цьому свого роду лабіринті були виставлені сотні робіт львівських художників — все, що десятиліттями збиралося на горищах і в мансардах підпільних авангардистів! .. це було подією, це викликало значний резонанс. У 1990-ті роки Юрій зумів організувати дві галереї сучасного мистецтва ( "Децима", "Червоні рури"), Галицьку Асоціацію Мистецтв (ДМА, "Галицька Мистецька Асоціація"), видання "ксероксний" журналу "Нульовий цикл" (перші його номера виходили з періодичністю в 20 хвилин!), разом зі Стасом Горським створив блазнівську — в стилі Брунеллескі — Академію імені Майка Йогансена"

Фурдіяка О.: Ви робили спробу організувати галерею "Децима". Причини невдачі, знову ж таки, у відсутності фінансової підтримки?

Соколов Ю.: "Узагалі-то, причин дві — керівництво інституту, господарі приміщення, в якому знаходилася галерея, не мало ніякої зацікавленості в її існуванні, вони краще б віддали це приміщення в оренду якимось бізнесовим структурам. І спонсори з мого боку, побачивши таке ставлення, теж відійшли - це по-перше. По-друге, зіграв соціальний фактор, такого ідеологічного плану – на останній виставці ми проектували фотографію пам'ятника Шевченку в негативі, ніяких коментарів до цього не було, це була виставка "Міфоформи", — і під час презентації пили пиво. Нормально? А ось деяким це не сподобалося, як так — в музеї п'ють пиво! Це хуліганство! Такі випадки траплялися і в Києві, коли москвичі приїжджали і робили виставку, — роботи знімали! Хоча ось [Володимир] Овсійчук був в "метрополітені", дивився імпресіоністів, а поруч виставлялися графіті і цілий зал був присвячений написам з туалетів — і нічого! Одним подобається, іншим ні. Є такі люди, які можуть тільки в музеї побачити щось і більше ніде. А у нас звикли, що якщо не подобається, значить все — прибрати. Це банально. Висновок: чому в мене немає офіційно зареєстрованої галереї? Розумієш, це як ходоки у Леніна. Ось сидить чиновник і чекає, поки до нього прийдуть. Я не ходок, я не прийду до дідуся чиновника і не буду щось пояснювати — він повинен думати про систему, шукати і запросити мене. Хіба цей чиновник не знає проблеми? Чи не знає, що я або хтось інший такий існують? Знає, з чуток знає. Якщо з Ради Європи приходить каталог і там є Соколов, Старух, Подольчак, ще хтось зі Львова, — так вони дізнаються, бо десь створюють каталог, витрачають гроші. А у Львові я не потрібен."

Юрій Соколов: "Телебачення — специфічне медіа, воно розраховане на широкий загал. Іноді вдається дуже серйозні речі популярно пояснити. Це талант, це унікально, коли складні речі пояснюються просто. Є складні шляхи, щоб прийти до простих висновків, і те, що фахівець проходить складні шляхи, не настільки важливо, — висновки повинні бути зрозумілі всім. Але складність теж потрібна — простим все бути не може."

Христина Домащук: "Подальший розвиток кураторських ідей Ю. Соколова втілено в діяльності галереї "Червоні рури" (1995–1999), що розташовувалася у власному будинку митця. Тут переважно репрезентовано зразки андеґраундного мистецтва Львова, яке часто не сприймали глядачі. Серед найвідоміших слід відзначити енвайронменти "Без назви" (1996), "Без назви-2" (1997), "Едвард Уетсон та академіки" (1998), "Де мистецтво?" (1998), де відбувався діалог митця з простором. Зазначимо, що у галереї проводилися й традиційні проекти, зокрема лендарт "Японський сад". Загалом за чотири роки існування в "Червоних рурах" було реалізовано близько двадцяти проектів".

Ірина Осадчук: "Необхідність у неформальному міському просторі, яку постійно відчував Юрій Соколов як митець і куратор, вилилася в продовження "Децими" у власному будинку художника. Як зазначав Соколов, це не тільки була потреба в місці для презентування творчості та комунікації, це була його просторова можливість: саме ця квартира, цей підвал і це горище. І вже в 1995 році квартира куратора стала логічним продовженням музейного фойє. Спочатку галерея працювала під старою вивіскою "Децими", яка була впізнаваною і вказувала на певні зв'язки між просторами. За чотири роки існування в "Червоних рурах" було реалізовано близько 20-ти проектів. Переважно тут виставлялися піонери андеграундних творчих практик Львова, не надто зрозумілих широкому загалу. Хоча були й доволі традиціоналістські проекти, як, наприклад, ленд-арт "Японський сад", фрагменти якого збережені сьогодні у внутрішньому дворику галереї. Але були й ризиковані гепеннінги Соколова на кшталт "Мінет самому собі". Підвальне приміщення 2х3 кв. м, було ідеальним місцем для енвайронментів ("Без назви" (1996), "Без назви-2" (1997), "Едвард Уетсон та академіки" (1998), "Де мистецтво?" (1998), де відбувався діалог митця з простором. Сьогодні в підвалі експонуються тільки консервації, на горищі чи подвір'ї можна віднайти артефакти галерей 90-х, але будинок по вул. Єфремова, 24 тепер просто ще одна звичайна будівля."

Юрій Соколов: "Малярі повторюють, а художники роблять не так. Але це все трохи банально, якби сучасне мистецтво базувалось на тому, що зроблено не так, то треба було всюди тоді робити не так. Мистецтво послуговує для того, щоб людина шукала себе, мистецтво — це поле, де шукати себе цікаво. У свої 61 з гаком, я ще маю надію, що у мене будуть якісь нові друзі, для цього я, маючи чотирьохкімнатну квартиру і живучи з мамою, невісткою, жінкою, онуком, сином, засів собі у підвалі і будую галерею. А що таке галерея? Це така ж частина квартири, помешкання. Кожна людина має що показати і повинна показувати. Якщо людині немає, що показати, то не людина. Вона тільки всмоктує, а повинна щось віддавати, спілкуватись і показувати".

Юрій Соколов: "Були такі друзі, були такі можливості: сама ця квартири, цей підвал, це горище — то є частина життя і всіх захоплень. Навіть не виставки були важливим — важливо було зібратися й бухнути! Але не бухнути в сенсі "випити на лавочці", а поговорити, поспілкуватися, пригостити… Й площа дозволяє: людина живе, і їй площа дозволяє когось прийняти. І тут не тільки бажання, бо людині потрібна певна доброта, а й тусовочність в якомусь високому розумінні. Тусовка як стиль життя, як вид діяльності". 

Осадчук, Ірина, "Знайди собі місце: творчі простори Львова", Онлайн журнал про сучасну культуру  Korydor , 2015;

Домащук, Христина, "Діяльність мистецьких галерей Львова кінця 80-х – початку 90-х років ХХ ст.", Культура України. Серія: Культурологія, 2017, №55, 299;

"Децима",  Відкритий Архів ;

Вишеславський, Гліб, "Нові ініціативи у художньому житті Львова наприкінці ХХ століття", Fine Art, 2008, №2, 45;

Соколов, Юрій, "Якби замість пам'ятників Шевченку ставили пам'ятники Майку Йогансену, то ми вже були б в Європі",  Вголос, 30 жовтня 2007; 

Денисюк, Антоніна, "Пам’яті Юрія Соколова",  prostory , 29 липня 2018;

Кузовкін, Дмитро, "Пам'яті Юрія Соколова",  prostory , 29 липня 2018;

Соколов, Юрій,"Я МОГ БЫ В КУЛЬТУРЕ ТРАТИТЬ МИЛЛИОНЫ… Розмова Олекси Фурдіяки з Юрієм Соколовим",  Четвер, 2011, №13 ;

"Юрій Соколов",  Відкритий Архів .

•  Місто художників та художниць 
•  Необмеженість простору Олександра Аксініна