Похід Сагайдачного на Москву

За договором від 4 лютого 1610 року, укладеним під Смоленськом між польським королем Сигізмундом III та московитським посольством, його син королевич Владислав, після прийняття православ'я, повинен був зайняти московський престол. Після скинення Василя Шуйського влітку 1610 року московський уряд визнав Владислава царем та навіть приступив до карбування монет від імені Владислава Жигимонтовича. Проте Владислав православ'я не приймав, до Москви не прибув і не був вінчаний на царство.

Наступну спробу здобути московську корону Владислав зробив 1617 року коли розпочав нову війну з Московщиною. В грудні 1617 року бойові дії припинилися, більша частина польсько-литовського війська розмістилась в таборі поблизу м.  Вязьми , очікуючи підходу підкріплень. Проте, ані вояків, ані грошей не надійшло. Тому навесні значна частина жовнірів залишила табір і чисельність армії скоротилась до п'яти тисяч чоловік. Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд звернувся по допомогу до Війська Запорозького.

Рейд Конашевича- Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Оцінюючи ці події, Ян III Собеський вказував, що саме через цей рейд московитів охопив жах і що запорожці «якнайшвидше схилили їхніх комісарів до переговорів».

Воно стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст.

Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон.

Перемир'я поклало початок завершенню періоду постійних війн в Московському царстві, котрий тривав протягом 15 років.Наприкінці грудня на козацькій раді було прийнято рішення про припинення бойових дій та повернення в Україну.

Військо розділялось на дві частини, що йшли паралельним шляхом. Більша частина, під керівництвом Сагайдачного, рухалась по лівому березі р. Оки за напрямком: Перемишль, Бельов, Болхов, а далі на Київ. Менша частина, під командуванням Ф. Пирського, вирушила правим берегом р. Оки у напрямку: Овдоєв, Курськ, а далі на Київ. За декілька тижнів військо Сагайдачного вже було в Україні, при цьому йому сприяла московська влада, забезпечуючи підводами та провіантом.

За словами Д. І. Яворницького — по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.