ЄВРЕЙСЬКА ІСТОРІЯ ТА СПАДЩИНА ЛЬВОВА

Вважається, що євреї жили у Львові від часу заснування міста у середині ХІІІ сторіччя. Тут єврейська громада розбудовувала своє релігійне, культурне та економічне життя. Ознакою повноцінного культурно-релігійного життя була діяльність видатних рабинів. Особливо у XVII сторіччі Львів був світової слави центром для дослідження галахи. У Львові служили два визначні рабини XVII сторіччя. Давид бен Шмуель Галеві Сеґал (Таз, 1586–1667), автор твору «Турейзагав» – коментаря до кодексу «Шулхан арух», жив тут після кількох переїздів до самої смерті. У Львові він служив рабином приміської громади, очолював її єшиву та відігравав важливу роль у дискусіях Вааду Чотирьох Земель. Серед його найвидатніших учнів – Шмуель бен Давид (рабин у Гамбурзі та автор «Агалат шіва»), Ізраель бен Шмуель (рабин Тернополя), і Тазів названий син Ар’є Лейб (рабин та голова єшиви у Бресті; автор збірки респонсів «Ша’аґат Ар’є ве-кол шагал»). Яаков Єгошуа Фалк (1680–1756), автор «Пене Єгошуа», був головним рабином Львова у 1717-1731 рр. Він був одним із найбільших талмудистів свого часу, і його книга коментарів та доповнень до Талмуду «Пене Єгошуа» належить до класики періоду Ахароніма і сьогодні є важливою працею для вивчення Талмуду.

Австрійський період приніс для єврейської громади, як і для міста в цілому, ряд реформ під керівництвом монархів Марії-Терезії та Йосифа ІІ. Єврейське життя врегульовували «Judenordnung» (1776) і згодом «Toleranzpatent» (1789). На місці традиційного громадського врядування єврейською громадою – тепер відомою як Kultusgemeinde — управляла рада із семи членів. 1782 р. відкрилася перша єврейська німецькомовна школа для хлопчиків, а 1790 р. існувало вже чотири школи для хлопчиків і одна для дівчаток.

Львів став також одним із центрів Гаскали. Серед її прихильників (маскилім) – Герц Гомберг та шкільні вчителі. Гомберг був урядовим попечителем німецько-єврейської шкільної системи у Галичині впродовж 1787-1806 рр. Як перший єврей в Австрійській імперії, який повністю пройшов офіційну перевірку у Віденському університеті, він повністю схвалював політику примусового просвітництва євреїв та був серед перших, хто встановив співпрацю між маскилами та абсолютистськими урядами Східної Європи. У наступні десятиріччя чисельність маскилім зростала та включала Єгуду Лейб Мізеса, Бін’яміна Цеві Ноткіса, Ісака Ертера й Соломона Єгуду Рапопорта.

Водночас у Львові закріпився хасидизм. Сюди у кінці XVIII сторіччя його приніс рабин Цві Гірш Розанес. У перші десятиріччя ХІХ сторіччя Львів перетворився у поле боротьби між маскилім та хасидськими громадами. Тут було дві єврейські друкарні, а Львів став центром видання книг і для хасидів, і для маскилів. Упродовж 1820-1830-х рр. кількість хасидських мін'янів зростала, і 1840 р. заснували синагогу, яка згодом стала оплотом хасидської династії Белз. Одним з найвидатнішим рабинів-міснагідів був Яків Мешулам Орнштейн, який вважався провідним авторитетом галахи у свій час. Він написав «Єшуот Яаков» – коментар до кодексу «Шулхан арух». До середини ХІХ сторіччя у Львові утворилося добре сформоване середовище інтелігенції. 1844 р. засновано прогресивну синагогу Темпель, а рабина Авраама Кона запросили бути проповідником і вчителем релігії. Таке різноманіття, часто із елементами напруження, перетворило Львів на важливий центр єврейського життя.

У кінці ХІХ сторіччя Львів славився єврейськими інтелігентами, особливо істориками, які докладали чимало зусиль для вивчення єврейських традицій та історії. Тут можна назвати Натана Дембіцера, Соломона Бубера, автора першої книги з історії львівської громади Єхезкеля Каро та першого професійного історика польського єврейства Майєра Балабана. Після емансипації євреїв згідно з австрійською конституцією 1867 р. утворилося багато політичних і громадських організацій із найрізноманітнішими політичними програмами від ліберального товариства Шомер Ісраель до ортодоксального Махзікей га-Дас та пропольського Аґудас Ахім, а з 1880-х рр. розвинулися сіоністичний та соціалістичний рухи. Багато єврейських організацій, заснованих близько 1900 р., свідчать про атмосферу відродження: школи, театри та лікарняні комплекси.

Упродовж багатьох сторіч Львів був важливим центром медицини й фармації. У ХІХ сторіччя єврейські лікарі зробили значний внесок у дослідження, викладання й практику медицини. Лікар і філософ Яків Раппапорт, піонер єврейського просвітництва, безкоштовно лікував бідних. А Моріц Раппапорт, головний терапевт єврейської лікарні, був ще й письменником, перекладачем, театральним критиком і міським радником. Він часто виконував роль посередника між польською, німецькою та єврейською культурою. Традиція поєднувати медицину із суспільним призначенням продовжувалася і в ХХ ст., коли говоримо про славні постаті – Луцію Фрей-Ґоттесман і Людвіка Флека.

Початок ХХ сторіччя провістив атмосферу перемін серед молодих письменників Східної Європи: вони шукали нову єврейську ідентичність через модерну їдиш-мовну літературу. Перша група неоромантиків, які писали мовою їдиш, оформилася у Львові 1910 р. і включала Авраама Моше Фукса та Захарію Берґнера, також відомого як Мелех Равіч. Еміграція та міграція породила світову мережу їдиш-мовного письменства.

Близько 1930 р. друга, молодша група у Львові намагалася стати посередником між авангардним мистецтвом та культурою їдишу. В 1929 р. Рахель Ауербах, Дебора Воґель і Рахель Корн заснували часопис «Zuschtajer» (“Дар”), закладаючи основу для експериментальної їдишомовної літератури.

Міжвоєнні роки принесли також авангард і у візуальне мистецтво. Групу «Артес» заснували молоді художники Львова 1929 р. Багато з них навчалося у Парижі у таких митців як Фернан Леже й чимало мандрували Європою. Їхні роботи охоплювали усі відмінні течії, які входили до сучасного мистецтва.

Вони часто співпрацювали із авангардними музикантами й письменниками та організовували виставки у Варшаві, Кракові, Лодзі та Львові. Серед її членів були Отто Ган, Олександр Рімер, Марґіт Райх-Сельська, Генрик Стренг, до них долучився український художник Роман Сельський. Інші видатні митці-львів’яни були Зигмунт Бірер, Ерно Ерб, Максиміліан Фоєрінг, Артур Кляр, Фредерик Кляйнман, Еміль Кунке, Мартин Кіц, Генрик Ланґерман, Людвик Лілле, Генрик Мунд, Бруно Шульц, Мойсей Псахіс і Вільгельм Вахтель.

З середини ХІХ сторіччя львівськими євреї прославилися як видатні залізничні інженери, а з початку ХХ сторіччя – як міські інженери й архітектори. Архітектурне обличчя міста творили талановиті архітектори й будівничі Йосиф Авін, Фердинанд Каслер, Максиміліан Когут, Альберт Корнблют, Генрик Орлеан, Леопольд Райс, Соломон Рімер, Зигмунт Шпербер, Артур Шталь, Міхал Улям та ін.

Це яскраве, різноманітне та багате суспільно-культурне життя єврейської громади безсердечно припинив Голокост.

Цей історичний огляд ґрунтується на матеріалах про Львів із Енциклопедії євреїв у Східній Європі Інституту YIVO (автор Рейчел Манекін) та виставки «Wo ist Lemberg?», яку підготував «Neue Synagogue-Centrum Judaicum» і представив 2008 р. у Центрі міської історії у Львові.

ЦДАВОВУ, ф.4686, o.2, с.179, l.129AGZ, t.V, Lwow, 1875, str. 105, akt LXXXIII

ДАЛО – Державний архів Львівської області, колекція карт

ДАЛО, ф. 2, o. 1, с. 3061, 3062, 3064, 3065, 3069, 3070

ДАЛО, ф. 2, o. 3, с.1067

ЦДІА у Львові – колекція карт

Majer Bałaban "Żydzi lwowscy na przełomie XVI i XVII-go wieku", Lwów, 1906

Majer Bałaban "Dzielnica żydowska jej dzieje i zabytki", Lwów, 1909

Majer Bałaban „Zabytki Historyczne Żydów w Polsce” (Warszawa, 1929)

Оксана Бойко «Синагоги Львова» (Львів, 2008)

А. Czolowski, "Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta", 1414-1426", Lwów, 1905, t. III

A. Czolowski, Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta t. I, "Najstarsza księga miejska: 1382-1389 Lwow, 1892

Jakób Schall "Przywodnik po zabytkach żydowskich m. Lwowa", Lwów, 1935

United States Holocaust Memorial Museum Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933-1945, Indiana University Press, 2009

YIVO Encyclopedia

http://www.ushmm.org

http://www.holocaustresearchproject.org

http://www.lvivcenter.org

http://www.yivoencyclopedia.org