Жорна історії

Бори́с Юхи́мович Стекляр

полковник КДБ СРСР, в 40—50 роках XX століття один з головних фахівців боротьби з Українською повстанською армією на Рівненщині.

КАТ

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

Увійшов в історію України як убивця патріотів України.

Народився 29 січня 1923 року в  місті Новоград-Волинський нині Житомирської області в родині військовика Червоної армії де його батько проходив службу.

Участь в Другій світовій війні

Пішов на війну  в серпні 1941 року за власним бажанням. Був прийнятий до 38-го окремого батальйону зв'язку на посаду мотоциклетного кулеметника. Під час відступу під Уманню дістав осколкове поранення в голову, після чого був перевезений до міста Акбулак Оренбурзької області. Після одужання в грудні 1941 року направлений на Калінінський фронт до 908-го стрілецького полку 246-ї стрілецької дивізії 29-ї Армії під місто Ржев, де був відібраний у взвод полкової розвідки, в складі якої воював до грудня 1942 року, доки не дістав важке поранення в ліву ногу під час виконання спеціального завдання.

Воював під Сталінградом як командир відділення. Від березня 1943 до лютого 1944 навчався в 1-му Ленінградськом  артилерійському училищі, яке на той час розташовувалося в місті Енгельс. Закінчив навчання з відзнакою, за спеціальністю артилерійський розвідник, і званням молодшого лейтенанта.

Після закінчення училища призначений командиром взводу розвідки 211-го артилерійського полку 61-ї армії 1-го Білоруського фронту. У складі 61-ї армії брав участь у визволенні Білорусі. Відтак направлений на 2-й Прибалтійський фронт, де брав участь у визволенні Риги, за що був нагороджений Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. У листопаді 1944 року направлений до Польщі, за визволення Варшави нагороджений Орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня. Перемогу зустрів у Німеччині (м. Віттенберг). У травні 1945 року був призначений командиром роти СМЕРШ у Берліні.

Навчався в Новосибірській школі контррозвідки НКО СМЕРШ, яку закінчив з відзнакою. Був направлений до міста Рівне для проходження служби в органах державної безпеки.

Післявоєнне Рівне

Рівне наповнюється червоними військами. Одні минуть місто транзитом, інші залишаться, щоб встановлювати радянські порядки.

Діяльність військ НКВС, партійних і господарських функціонерів на території Рівненщини в післявоєнний час просочена сотнями кримінальних справ щодо місцевого населення. З одного боку, там, де є військо, зброя і цивільне населення, інколи трапляється щось подібне. Це своєрідний ексцес війни. З іншого — тоді була відповідна установка щодо поводження з населенням західної України. Мовляв, всі вони вороги, бандити й бандерівці, тому церемонитися з ними не слід. Окрім цього, як правило, співробітниками органів були етнічні росіяни або вихідці з русифікованих регіонів України, що давалося взнаки при ставленні до місцевого населення.  У післявоєнному Рівному  був  шквал кримінальних злочинів з боку військових. Адже через місто тоді проходила велика кількість армійських підрозділів. Убивства, побиття, крадіжки зі зломом, пограбування — були явищем масовим. Василь Бегма (партфункціонер, командир партизанського з’єднання) у 1944-1949 роках перший секретар Рівненського обкому КП(б)У) на нараді партактиву казав, що, прокинувшись вночі, можна було почути в місті суцільну стрілянину, наче відбувалися вуличні бої. Так “розважались” п’яні радянські вояки. Через 7 років можна провести чітку аналогію з риторикою і поведінкою сучасної Росії під час російсько-української війни. Не змінилось нічого.

Боротьба з УПА

Наприкінці 1951 року  радянські спецслужби почали розробляти операцію з ліквідації повстанського художника Ніла Хасевича. У Рівному створили оперативну групу на чолі із капітаном Борисом Стекляром.

Хасевич Ніл Антонович

Український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член ОУН і УГВР(Українська головна визвольна рада). Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі «За боротьбу в особливо важких умовах».

Псевда: Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль.

Народився 2 листопада 1905, с. Дюксин, нині Деражненська сільська громада, Рівненський район, Рівненська область;

Борис Стекляр – українець, який хотів вчити українців мови окупантів

Діяльність початку 60-х років

"У 1960-х роках у таборах сиділо ще чимало членів ОУН та УПА, які за колючим дротом намагалися гуртуватися в підпільні організації. Для боротьби проти них КДБ командирував до концтаборів чекістів з управлінь тих регіонів, де раніше ці повстанці діяли. Кадебістів нерідко спрямовували по лінії оперативно-технічного управління, тобто для здійснення таємного прослуховування. Найімовірніше, саме цим, а також веденням нових оперативних справ на вʼязнів, і займався Борис Стекляр у Дубравному таборі".

В 1960-х роках виконував оперативні завдання проти українських націоналістів у радянських концтаборах. Йдеться про наказ Голови КГБ генерал-лейтенанта Віталія Нікітченка № 85 від 17 липня 196 року про заохочення співробітників Управління КДБ по Рівненськоій області.

Серед відзначених за «вміло підготовані заходи з розвінчання ідеології українських буржуазних націоналістів і показу досягнень Української РСР за роки Радянської влади, проведений у Дубравному ВТТ (виправно-трудовому таборі) Мордовської АРСР» є й прізвище Бориса Стекляра.

ДубравЛАГ, чий центр розташовувався в с. Явас Зубово-Полянського району Мордовії, до 1954 року був особливим (тобто, каторжним) табором. Після розформування системи ГУЛАГу в 1960-х роках табір залишався виправним закладом із окремими колоніями для політичних в’язнів.

У ньому відбували строки ув’язнення відомі українські дисиденти та колишні повстанці Святослав Караванський, Іван Гель, В’ячеслав Чорновіл, Василь Левкович, Юрій Бадзьо, Михайло Сорока (помер у таборі), Йосип Сліпий та інші.

Помер, недочекавшись вироку суду. Обвинувачуваний в справі про вбивство двох або більше осіб у березні 1952 року, зокрема художника та члена референтури пропаганди Волинського крайового проводу ОУН Ніла Хасевича та двох його побратимів. Борис Стекляр помер 18 січня 2018, Рівне, Рівненська область.