Цісар прибуває!

У 1894 році цісар Франц Йосиф відвідав Крайову виставку у Львові, яка проводилася під його патронатом. Подія мала засвідчити прогрес у розвитку краю, а також успіхи крайової адміністрації. Окрім відвідин самої виставки, це була і традиційна ревізійна поїздка імператора, що включала інспекцію військових частин, закладів освіти та загалом оцінку розвитку міста. Незвичним у цьому візиті була присутність багатьох членів уряду, які супроводжували імператора та проводили робочі зустрічі.

1894 рік — це останній рік політики " Нової ери " — спроби польсько-українського компромісу в Галичині. Польські аристократи й українські консерватисти намагалися продемонструвати, що ця політика може приносити реальні позитивні зміни. Наприклад, українці виставку не бойкотували, а навпаки — всіляко заохочували відвідати український павільйон та частину етнографічної виставки.

Крім демонстрації успіхів, крайове керівництво мало на меті закріпити статус Галичини як польського краю. Через це навіть сама виставка багатьма сприймалася не як крайова промислова, а радше — як національно-культурна польська, як "маніфестація єдності і життєвої сили польського народу". Ще й приурочена до повстання під проводом Тадеуша Костюшка, куди школярів-русинів возили на екскурсії дивитися на Рацлавіцьку панораму.

Польські еліти й цього разу, як і в 1880 році під час попереднього візиту цісаря, розробили програму та забезпечували порядок за допомогою "громадянської варти". Але, порівнюючи з 1880 роком, більшою була увага до армії — наприклад, протягом перебування цісаря у Львові почесну варту біля Намісництва несли солдати 30-го і 15-го полків, урочисто змінюючи караул щодня о 13:00.

Після урядової кризи 1890-х років Відень потребував порозуміння з польськими аристократами, тому всіляко підтримував політику "патріотичної співпраці", яка б мала замінити національне протистояння в провінції. Але і демонстрація зв'язку цісаря безпосередньо з підданими була важливою. Тим більше, що кінець ХІХ століття характеризувався появою масової політики, коли заходи за участі Габсбургів мусили уже конкурувати з національними чи робітничими маніфестаціями. Якщо порівнювати із національно-орієнтованою політикою Берліна чи Санкт-Петербурга, Відню в цьому плані було складніше, тому акцент робили на дотриманні громадянських прав та стабільності. 

Хоча преса і писала про те, що польським консерватистам знову вдалося показати свою незамінність, а польські націоналісти-ендеки порівнювали становище поляків в Галичині та в Російській імперії, українці та польські соціал-демократи вже почали підважувати монополію консерватистів. Тому адміністрація краю побоювалася, що "політика" може зіпсувати святкову атмосферу візиту. Наприклад, польські соціал-демократи заявили про намір провести мітинг на площі Ринок 9 вересня 1894 року, щоби спитати у присутніх у Львові міністрів про перебіг виборчої реформи. Поліція, прогнозовано, таке зібрання проводити не дозволила. Тиражі газет, які не поділяли ейфорії урядового часопису "Gazeta Lwowska", були вилучені цензурою.

Польські ліві під проводом Болеслава Вислоуха (Bolesław Wysłouch) і ксьондза Стояловського (Stanisław Stojałowski) використовували патріотичний запал у своїх інтересах. У їхній риториці повстанці Костюшка, відповідно, трансформувалися у повстанців-селян, а селян сучасних вони закликали створювати власні товариства і каси взаємодопомоги та не чекати допомоги від аристократів. Агітуючи польських селян відвідувати виставку і оглянути Рацлавіцьку панораму, ліві анонсували проведення у Львові великих зборів, щоб утворити спільну, антиаристократичну селянську організацію.

Простіше кажучи, так добре консерватистам, як у 1880 році, вже не було. І хоча лояльність населення до династії залишалася сильною, вони вже не могли з цього скористатися.

Як і в 1880 році, організація візиту передбачала створення спеціальних комітетів в органах влади та інституціях, які мав відвідати цісар та тісну співпрацю між міською радою, крайовим виділом, залізницею Карла Людвіга та військовим командуванням. У 1894 році до цього переліку додався ще й комітет Крайової виставки.

Перш за все, потрібно було узгодити заходи, передбачені дорогою до Львова, оскільки намісник Казимир Бадені (Kazimierz Feliks Badeni) та генерал-комендант зустрічали Франца Йосифа не у Львові, а в Жешуві. Сюди імператорський поїзд прибув о 4:30 ранку. Влада організувала й артилерійські залпи (правда, лише 21), і військовий оркестр, і зустріч щасливих підданих: духовенство обох обрядів, цивільна та військова адміністрація, шляхта в національних костюмах, члени товариств, юдейська громада, селяни з околиць, шкільна молодь тощо.

Характерною рисою цієї подорожі було те, що поїзд місцями супроводжували або селяни на конях в народних строях ("banderya włościan"), або добровольці в костюмах кавалеристів-кракусів ("krakusi"). Вони великими групами (від 300 до 900 вершників) зустрічали цісарський поїзд біля станцій і певний час їхали поруч, вітаючи монарха. Так було в Жешуві, Ланьцуті, Пшеворську, Радимно та Судовій Вишні.

Натовпи були організовані навіть на тих станціях, де поїзд лише сповільнював рух (Ланьцут, Медика, Журавиці, Мостиська, Судова Вишня, Кам'янобрід, Мшана, Зимна Вода). Зупинки ж були передбачені в Ярославі, Перемишлі (на 14 хвилин) та Городку (на 7 хвилин).

Як і під час попереднього візиту, важливою була роль залізниці Карла Людвіга. Слід було подбати про перевезення делегації, яка мала привітати монарха спочатку в Жешуві, а потім у Львові. На ці потреби було виділено спеціальний поїзд, який вирушив за цісарським з інтервалом у 25 хвилин. Потрібно було також забезпечити добирання до Львова охочих з цілої провінції. Зокрема — 8 вересня, коли Франц Йосиф запланував інспектування духовної семінарії, до міста мали прибути представники греко-католицького духовенства, а також делегації від міської ради та єврейської громади Кракова.

Прийом цісаря був справою престижу. У пресі наголошували, що на території Галичини "поїздом почне опікуватися виключно польська служба, від машиніста до кондуктора".

Новим організаційним викликом для Намісництва, якщо порівнювати із 1880 роком, був приїзд до Львова міністрів австрійського уряду, румунської делегації на чолі з міністром закордонних справ, представників Буковини та чеського намісника.

Крім того, потрібно було узгодити графік прийому цісарем, на який можна було попередньо записатися.

Міська влада опікувалася встановленням тріумфальної арки, декоруванням будівлі Ратуші, Сейму і вокзалу. Також вона мала подбати про роботу "громадянської варти", смолоскипний похід, ілюмінацію, освітлення та оздоблення вулиць, якими мав їхати цісар, розміщення на тротуарах членів товариств, братств, корпорацій для привітання монарха. А ще було заплановано корзо на Високому Замку.

Архітектором тріумфальної арки, центральним написом на якій було "Witaj nam, witaj miły gospodynie", став Кароль Боублік (Karol Boublik). Від сторони вокзалу була розміщена скульптура "Вікторія" авторства Станіслава Левандовського (Stanislaw Lewandowski), з іншого боку — "Вікторія" Антонія Попеля (Antoni Sulima-Popiel). Скульптор Пьотр Гарасимович (Piotr Witalis Harasimowicz) виконав гіпсові погруддя цісаря, герби та інші декорації. Малярськими роботами опікувався Кульчицький (Kulczycki).

До "громадянської варти", яка налічувала 20 відділів щонайменше по 100 осіб кожна, записалися чиновники, робітники, залізничники, пожежна дружина та ветерани.

Міська рада оголосила, що для участі в корзо на Високому Замку потрібно зголоситися заздалегідь, а також спорядити і прикрасити екіпаж або карету.

Важливо було підготувати будинок Сейму, де планувався головний вечір відвідин — раут 8 вересня, на який було запрошено 2000 гостей. До слова, цього разу замість балів у Львові проводили просто світські вечори і раути. Щоб забезпечити електрикою всі лампи всередині і зовні, зокрема прожектори, які мали світити в бік Єзуїтського саду, фірма "Siemens i Halske" в підвалі будинку облаштувала газовий мотор і 2 великі акумулятори. Додатково цю мережу приєднали до електричної системи Галицької ощадної каси, а в подвір'ї крайового виділу поставили паровий електрогенератор.

Декоруванням інтер'єру Сейму займався Тадеуш Попель (Tadeusz Sulima-Popiel). Традиційні в таких випадках трон, килими і живі квіти доповнювали 5 цінних гобеленів, які позичив граф Кароль Лянцкоронський (Karol Antoni Leo Ludwik Lanckoroński). Розташований навпроти будівлі Міський сад прикрасили різнокольоровими лампами.

Дирекція виставки через пресу запросила всіх причетних зібратися на виставковій площі за годину до прибуття цісаря. Окремо для роботи на площі було сформовано 5 відділів "громадянської варти" по 20 чоловіків кожен. Дирекція виставки відповідала за освітлення та ілюмінацію виставкової площі та Стрийського парку. Усе проектувалося таким чином, щоб справити найкраще враження на того, хто дивитиметься з глорієтти ресторану Бачинського.

Натомість облаштування решти ілюмінації було справою міської влади. Загальноміська ілюмінація була запланована на 7 вересня, а 11 вересня — підсвічувати мали намір лише ті вулиці, якими Франц Йосиф їхатиме на вокзал. 

Спершу ідея полягала в тому, щоб під час перебування цісаря в ресторані на виставковій площі запалити на Високому Замку величезне вогнище з бенгальськими вогнями. Це мало б викликати ефект полярного сяйва. Спочатку палили смоляні бочки за Копцем Люблінської унії, але "оскільки до ресторану звідти 3218 метрів", то картина не вражала. Місця на горі за Копцем було небагато і більше бочок зі смолою не вміщалося. Стоси дров також не дали потрібного ефекту.

Коли багаття загасили, почали експериментувати з електрикою. Біля військового складу за монастирем Сестер Служебниць Милосердя поставили бензиновий генератор, який живив прожектори. Ті, у свою чергу, мали б освітити Копець, але тепер завадили дерева. Тоді почали світити прожектором з будинку Сейму, але й це не дало потрібного ефекту. Зрештою вирішили, що можна світити одночасно і з Сейму, і з-під Замкової гори, тоді два промені створять "достойний уваги ефект".

Організатори перевірили заздалегідь і те, як виглядають ілюміновані вежі Латинської катедри та Ратуші з тераси Мистецького павільйону на Виставці. Вигляд "вогненних стовпів", як потім писали про це в пресі, їх задовольнив. Пересвідчились також, як працює "ланцюгове освітлення" перед палацом намісника та ілюмінація окремих будівель (наприклад, палацу Оссолінських), провели репетицію смолоскипного походу.

Перелік вулиць, якими мав пересуватися цісар, з вказаними годинами, був опублікований в урядовій газеті. Так кожен охочий міг побачити імператора, а влада — забезпечити присутність підданих для привітання монарха.

З 13:00 до 15:00 у намісництві тривали аудієнції. Спочатку цісар прийняв міністра закордонних справ Румунії. Одразу після цього — делегацію шляхти (примітно, що цього разу шляхта отримала набагато вищий статус, аніж в 1880 році, переваживши духовенство та офіцерів). Євстахій Сангушко, який очолював шляхетську делегацію, заявив, що роль їхня хоч і змінилася, але залишається високою. Якщо колись шляхтичі були військовою силою свого народу, захисниками християнської цивілізації, то зараз слугують прикладом для решти суспільства, як працювати для загального добра і бути вірними трону. Таким чином шляхта, на думку промовця, сприяє прогресу, спираючись на традиції. Цісар відповів, що династія розраховує на галицьку шляхту.

Наступними на прийом потрапили представники римо-католицького та греко-католицького духовенства, потім — вищий офіцерський корпус. Після цього знову за участі Євстахія Сангушка з Францом Йосифом розмовляли представники повітових рад і міст краю.

Далі — делегація з Буковини на чолі з маршалком Лупулом, організатори Крайової виставки, Рада міста Львова, Рада міста Чернівців, чиновники, ректори і професори (в тому числі з Кракова), освітяни, євангелісти, юдеї, адвокати, торговці, промисловці, пожежники.

Загалом на зустрічі з імператором було виділено дві години, хоча сама аудієнція мала радше символічний характер.

З 15:00 до 15:45 цісар мав візит до архикнязя Леопольда Сальватора (Leopold Salvator von Österreich-Toskana) та його дружини Бланки де Бурбон (Doña Blanca de Borbón, Infantin von Spanien). Після цього за графіком — поїздка на виставку вул. Чарнецького, пл. Бернардинською, пл. Галицькою, вул. Академічною, пл. Академічною, вул. св. Миколая, Зиблікевича, св. Софії та Понятовського.

На виставковій площі, куди цісар прибув о 16:00, попри холод і вітер, його зустрічали міністри, керівництво міста і краю, шляхта, архієпископи, вищі офіцерські чини. А також архикнязь Леопольд Сальватор, який прибув за декілька хвилин перед 16:00. 

Традиційно, крізь живий коридор, під звуки гімну у виконанні військового оркестру та оклики, Франц Йосиф пройшов до трону біля павільйону, де стоячи вислухав промову Адама Сапєги. Її суть зводилася до того, що виставка — це звіт про розвиток краю під керівництвом цісаря та польських аристократів, а також результат солідарності братніх народів — поляків та русинів. 

Після цього слово взяв член крайового виділу Дам'ян Савчак, який говорив українською, що само собою вже було непересічною подією. Від імені руського (українського) народу і національних товариств він запевнив монарха у вірності. Теж згадував про братні народи та про розвиток українського народу серед інших народів монархії.

Цісар пробув на виставці до 18:00 і повернувся до резиденції вул. Рацлавіцькою і далі — попереднім маршрутом.

На 20:00 перед резиденцією зібралася публіка на головну виставу вечора. Вже традиційно хор у супроводі військового оркестру виконав польську та українську кантати. Після цього був прохід із смолоскипами і лампадками під звуки оркестру, який очолювали члени Ради міста із блакитними ліхтарями в руках.

О 21:00 почався огляд вуличної ілюмінації на вул. Чарнецького, пл. Бернардинській, пл. Галицькій, пл. Марійській, вул. Театральній, пл. Капітульній, далі — об'їзд навколо Ринку, пл. Капітульна, вул. Кілінського попри Гетьманські вали, вул. Ягеллонська, З Травня, Словацького, Коперника. Тут Франц Йосиф здійснив візит до палацу князя Адама Сапєги, де його зустрічали близько 600 гостей цього рауту — переважно представники польської аристократії та інтелігенції. Сад перед палацом освітлювали за допомогою бензогенератора та електричних ламп і прожекторів.

Після 22:00 цісар повернувся в резиденцію через вул. Коперника, пл. Марійську, Галицьку, Бернардинську та вул. Чарнецького.

У неділю, 9 вересня, після меси в Латинській катедрі цісар відвідав Міську школу імені Адама Міцкевича на вулиці Театральній та Галицьку ощадну касу, куди дістався з Театральної через пл. Святого Духа та Гетьманські вали. О 10:00 за участі високого гостя почалося урочисте відкриття медичного факультету Університету в новозбудованому корпусі на вулиці Пекарській. Імператор дістався сюди вулицями Карла Людвіга, пл. Марійською, Галицькою, Бернардинською та Пекарською.

З 15:00 візити продовжилися, цісар оглянув будинок Намісництва, а вже о 15:15 поїхав на Стрільницю. Прикрашеною була не лише вулиця Куркова (теперішня Лисенка), де розташовувалась будівля Стрільниці, навіть шатро цирку на площі Францисканській (тепер — площа Просвіти) було декоровано килимами і квітами, а перед ним розмістили гігантський бюст імператора. Самого Франца Йосифа вітала вся трупа на чолі з директором.

На Стрільниці цісаря зустріли члени Куркового товариства, делегації з Кракова і Познаня. Згадки про "старі часи і традиції, які зберігають члени Стрілецького товариства", підсилили демонстрацією цілі, в яку влучив Франц Йосиф під час свого першого візиту до Львова у 1851 році.

О 15.40 імператор рушив на Високий Замок. Тут організатори підготували для нього ще одну новинку — корзо. Виїхавши на гору, названу на свою честь, (по вул. Курковій, Люблінської Унії, Театинській, наліво біля ресторану, тоді направо попри Замкову гору), цісар зустрів учасників цієї кінної дефіляди. Тут на нього уже чекали 158 екіпажів, серед яких, звісно, найпишніше були прикрашені карети аристократів. Імператор з намісником їхали лівою стороною, учасники корза проїжджали правим боком так, щоб кожен з них міг один раз проїхати повз високого гостя. Далі Франц Йосиф зупинився біля пам'ятного каменю Яну Собєському, помилувався панорамою на Жовківське передмістя та Підзамче і після півгодинного перебування на горі повернувся до резиденції.

Тут о 18.30 починався званий обід, на який були запрошені міністри австрійського уряду, румунський міністр, намісник, єпископи, військове командування, аристократи та адміністративна еліта.

О 20:00 імператор знову прибув на виставку. Головною атракцією вечора була ілюмінація і світловий фонтан. За цим дійством цісар спостерігав з відкритої ложі ресторану Бачинського в компанії архикнязя Леопольда, його дружини, намісника та князя Адама Сапєги. Музична програма включала польські та українські композиції, а подивитись на дійство прийшло близько 40 000 глядачів.

У вівторок, 11 вересня, цісар відвідав ще недобудований Палац Справедливості на вул. Баторія, побував на відкритті єврейського дитячого притулку (захоронки) для сиріт на Янівській дільниці, знову навідався до музею графа Дідушицького (а такі повторні візити були рідкістю). Дорогою на виставку він відвідав дружину архикнязя Леопольда архикнягиню Бланку де Бурбон. Як писала преса, хоча й падав дощ, карета залишалася відкритою, а натовпи підданих радісно вітали монарха.

О 20 годині 36 хвилин цього дня Франц Йосиф виїхав потягом з львівського вокзалу. Сюди він дістався вул. Чарнецького, пл. Бернардинською, пл. Галицькою, пл. Марійською, вул. Карла Людвіга, Гетьманською, Ягеллонською, 3 Травня, Маршалковською, Міцкевича, Зигмунтовською, Городоцькою, які в цей час були святково ілюміновані.

Перед від'їздом цісар пожертвував власні кошти благодійним організаціям: Закладу опіки над старими (400 зл.), Укриттю брата Альберта (400 зл.), Товариству св. Саломеї для бідних вдів і сиріт (300 зл.), Товариству ветеранів (300 зл.), християнським дитячим притулкам (300 зл.), єврейським дитячим притулкам (200 зл.), товариствам "Народна кухня" і "Дім праці" (500 зл). Ще 4000 зл. імператор залишив для убогих міста Львова. Таку суму вирахували, проаналізувавши 900 петицій, які надійшли протягом його перебування у Львові.

Якщо порівнювати з візитом 1880 року, впадає в око (окрім розширення географії мандрівок "Львовом") більша увага до армії. Цього візиту також лояльнішим було ставлення до місцевих аристократів — бо під час попереднього візиту їхні маєтки цісар не відвідував. Не вплинуло це й на загальне сприйняття цісаря Франца Йосифа як захисника простого народу.

Хоча преса писала про ідилічну картину мирного співжиття поляків та русинів, про "цивілізаційну місію", і що "поляки можуть пишатися відвідинами", національна політика все одно виходила на перший план. Поляки та українці намагалися продемонструвати Францу Йосифу поступ власних народів, а отже — й обґрунтованість їхніх претензій на те, щоб посісти "гідне місце" в колі народів імперії.

Якщо митрополит Сембратович говорив про вірність Риму та Відню, і що українці не дадуть збити себе всяким "баламутам та агітаторам", можна робити висновок, що вплив останніх таки був відчутним. "Нова ера" поступалась позиціями , її в українському таборі підтримували лише католицькі консерватисти (Сембратович, Барвінський, Вахнянин). Польські партії, в свою чергу, також починали підважувати позиції аристократів.

• Франц Йосиф (Franz Joseph I) — імператор Австро-Угорщини.
• Влодзімєж Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki) — меценат, колекціонер, політик.
• Філіп Залєский (Filip Zaleski) — керівник Польського кола в парламенті, віце-президент намісництва, намісник Галичини, міністр без портфеля в австрійському Уряді, пожиттєвий член Ради панів.
• Адам Сапєга (Adam Stanisław Sapieha) — польський політик, депутат Сейму, Парламенту, член Ради панів. Один із архітекторів політики "Нової ери".
• Станіслав Бадені (Stanisław Marcin Hrabia Badeni) — граф, посол Сейму, маршалок Сейму, член палати панів.
• Казімєж Фелікс Бадені (Kazimierz Feliks Badeni) — намісник Галичини, австрійський державний діяч, землевласник, прем’єр-міністр австрійського уряду.
• Кароль Лянцкоронський (Karol Antoni Leo Ludwik Lanckoroński) — граф, мистецтвознавець, колекціонер, спадковий член Палати панів, землевласник.
• Альфред ІІІ князь Віндішгрец (Alfred August Karl Maria Wolfgang Erwin Fürst zu Windisch-Graetz) — австрійський міністр-президент, державний діяч, президент Палати панів.
• Євстахій Сангушко (Eustachy Stanisław Sanguszko-Lubartowicz) — маршалок Сейму, державний діяч, землевласник. Посол Сейму і Державної ради, намісник Галичини.
• Едмунд Мохнацький (Edmund Mochnacki) — президент міста Львова, адвокат
• Леопольд Сальватор (Leopold Salvator von Österreich-Toskana) — ерцгерцог Австрії з Габсбург-Лотарингський дому (лінія Габсбург-Тоскана). Полковник 24 піхотного полку (Львів).
• Ерцгерцогиня Бланка де Бурбон (Doña Blanca de Borbón, Infantin von Spanien) — старша донька інфанта Карлоса Марія де Бурбон (1848–1909), претендента на трон Іспанії.
• Вільгельм Сєменський-Левицький (Wilhelm Stanisław Józef Siemieński-Lewicki) — граф, землевласник, посол Палати панів і таємний радник.
• Дам'ян Савчак — доктор права, посол Сейму, член крайового виділу.
• Сильвестр Сембратович — митрополит Греко-католицької церкви, український консерватист, прихильник "Нової ери".
• Станіслав Левандовський (Stanisław Lewandowski) — скульптор, мистецький критик, публіцист.
• Антоній Попель (Antoni Sulima-Popiel) — скульптор, педагог. Брат живописця Тадеуша Попеля, зять Леонарда Марконі.
• Тадеуш Попель (Tadeusz Sulima-Popiel) — живописець, реставратор, викладач. Брат скульптора Антонія Попеля.
• Петро Гарасимович (Piotr Witalis Harasimowicz) — скульптор. Брат живописця Марцелія Гарасимовича.
• Кароль Боублік (Karol Boublik) — львівський архітектор чеського походження.

1. Роксоляна Головата, "Загальна крайова виставка Галичини" , Інтерактивний Львів  https://lia.lvivcenter.org/uk/storymaps/exhibition-after 
2. Daniel L. Unowsky, The Pomp and Politics of Patriotism: Imperial Celebrations in Habsburg Austria, 1848-1916, (West Lafayette, Indiana: Purdue University Press, 2005), 270;
3. The Limits of Loyalty: Imperial Symbolism, Popular Allegiances, and State Patriotism in the Late Habsburg Monarchy, Laurence Cole, Daniel L. Unowsky (eds.), (New York, Oxford: Berghahn Books, 2009), 246;
4. Осередчук М. "Львів — Відень у кінці ХІХ – початку ХХ століття: візити представників габсбурзької династії до Львова та їх відображення у пресі", Архіви України, 2013, №4, c. 93-110;  https://old.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_4_2013/06.pdf 
5. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №200, 01.09.1894, s. 1-2;
6. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №201, 03.09.1894, s. 2;
7. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №202, 04.09.1894, s. 1-2;
8. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №204, 06.09.1894, s. 1-2;
9. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №203, 05.09.1894, s. 2;
10. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №204, 06.09.1894, s. 1-2;
11. "Przygotowania na przyjęcie Najjaśniejszego Pana", Gazeta Lwowska, №205, 07.09.1894, s. 1-2;
12. Gazeta Lwowska, №206, 08.09.1894, s. 2;
13. "Podróż Najjaśniejszego Pana z Rzeszowa do Lwowa", Gazeta Lwowska, №206, 08.09.1894, s. 2-3;
14. "Przyjazd Monarchy", Gazeta Lwowska, №206, 08.09.1894, s. 3-5;
15. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska Dodatek do №206, 8.09.1894, s. 1-4.
16. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №207, 11.09.1894, s.1-3;
17. "Najjaśniejszy Pan we Lwowie", Gazeta Lwowska, №208, 12.09.1894, s.1-3;
18. "Głosy prasy wiedeńskiej o pobycie Najjaśniejszego Pana we Lwowie", Gazeta Lwowska, №209, 13.09.1894, s.1-3.

 Початок  |  1851  |  1855  |  1880  |  1894  |  1903