Цісар прибуває!

Перебування імператора у Львові 13 вересня 1903 року було коротким — всього 4 години. Але не обійшлось без головних елементів цісарських візитів: зустріч з підданими, відвідування храмів, проїзд каретою через юрми містян і гостей з провінції, прийом петицій тощо.

Інспекційною, однак, ця поїздка не була. Цісар перевіряв, як відбуваються військові маневри в районі Комарна, а до Львова завітав радше як на гостину.

1903 рік — це вже час відкритого українсько-польського протистояння. Під час сільськогосподарського страйку 1902 року українці ледве не вперше підважили тезу про непорушність польського "стану посідання" (політичного та економічного домінування) в Галичині. Гостро стояло питання національної освіти, в тому числі університетської.

Це також був час політичної структуризації, зародження масової політики. А отже — закінчення аристократично-шляхетської монополії на владу, на яку тепер претендували українські та польські модерні політичні партії.

Звідси — намагання кожної нації самостійно презентувати себе перед імператором, використання національних кольорів під час декорування міста, включення в програму візиту головних храмів українців і поляків (Святого Юра і Латинської катедри — відповідно).

Наприклад, газета "Wiek Nowy" писала, що цісаря Франца Йосифа "шанує весь польський народ", а не лише поляки в Австро-Угорщині. Бо в епоху "після поділів Польщі" лише під владою Габсбургів польська нація могла розвиватися культурно та економічно. Натомість урядова "Gazeta Lwowska", хоч і дотримувалася пропольської орієнтації, писала не про нації, а про "всі верстви народу", тим самим продовжуючи наратив другої половини ХІХ століття.

Відтоді як до Львова проклали колію, під час прийому імператора важливою була роль залізниці. Цього разу цісар мав прибути новою гілкою з місця маневрів, що відбувались поблизу села Хлопів в районі Комарна (тепер село Переможне Городоцького району Львівської області). 

До приїзду цісаря саму споруду вокзалу традиційно прикрасили зеленню, гербами та прапорами, стіни залу пофарбували в білий колір, а підлогу від перону до площі перед вокзалом встелили килимами. Потрапити сюди в день приїзду Франца Йосифа можна було лише за спеціальними іменними перепустками, які видавали владні органи, а також дирекція залізниці.

Керівництво залізниці виїхало до Жешува напередодні (12 вересня), щоб супроводжувати цісарський поїзд до Львова. Крім того, залучили близько 1000 працівників для забезпечення порядку на вокзалі та навколо нього під час перебування там імператора.

Міський організаційний комітет займався прикрашенням вулиць (цього разу серед прапорів явно переважали білі та червоні — національні польські барви), формуванням живих коридорів з містян та гостей з провінції та роботою "громадянської варти". Представники останньої збиралися в приміщенні товариства "Скала" і звідти окремими загонами мали вирушати на свої ділянки маршруту. Хоча цього разу, крім "громадянської варти", на вулицях було помітно армію та поліцію.

До зустрічі цісаря готували вулиці Маршалковську, 3-го Травня, Ягеллонську та Шептицьких. На алеї від вокзалу до Городоцької встановили білі стовпи, між якими натягнули гірлянди, а на самих стовпах розмістили герби.

Церква Юра була прикрашена австрійськими, українськими і папськими прапорами, однак зовсім не було польських чи прапорів краю. Про включення головного українського собору в програму візиту імператора до Львова зумів домовитись митрополит Андрей Шептицький. Цісар навіть зупинився на деякий час, проїжджаючи біля храму. 

Серед будівель, на які організатори звернули найбільшу увагу під час прикрашання міста, були: Сейм, Галицька ощадна каса, готель "Жорж" та Іпотечний банк. В декоруванні тут також переважали польські національні прапори. Хоча з опису Сейму не зрозуміло, що саме малося на увазі під "величезними прапорами в національних барвах" — лише польські чи польські та українські.

У залі товариства "Лютня" проводили репетиції хору, який мав співати в Латинській катедрі. Вхід до Катедри, до речі, теж планували зробили за перепустками.

О 7 ранку біля шкіл збиралася єврейська учнівська молодь в святковому одязі. Хлопці гуртувались біля школи на вулиці святого Станіслава, а дівчата — на вулиці Арсенальській.

На Губернаторських валах протягом перебування Франца Йосифа у Львові мала чергувати спеціальна команда Рятункового товариства.

Оскільки "громадянська варта" забезпечувала порядок лише на вулицях, то на подвір'ї церкви Святого Юра цей обов'язок лягав на український організаційний комітет, члени якого мали свої відзнаки — синьо-жовті кокарди. Польська газета "Kuryer Lwowski" зазначала, що серед представників комітету було декілька жандармів — українці, на думку редакції часопису, не були в силах забезпечити порядок на церковному подвір'ї самотужки.

Більш активно цього разу до зустрічі цісаря підійшов і місцевий бізнес. Окрім оглядових трибун, до акції готувалися ресторани, ательє пропонували костюми та фраки, а організаційний комітет навіть змушений був опублікувати в різних газетах повідомлення про те, що продаж наліпок з текстом "Вітаймо радісно Найяснішого Цісаря і Короля нашого Франца Йосифа І" є приватною комерційною справою і до роботи комітету не має жодного стосунку.

Оскільки культ імператора відточувався роками, а його образ доповнювала пережита особиста трагедія (у 1898 році дружину цісаря імператрицю Єлизавету Баварську під час прогулянки на березі Женевського озера вбив італійський анархіст), місто вітало монарха як завжди — щиро і масштабно.

Проте загострювались національні суперечності, дискурс про "шляхту і всі стани обох народів", що був присутній у попередніх візитах, тепер відходив у минуле. Українці та поляки — кожні у свій спосіб намагалися маркувати простір міста, яке розросталося і розвивалося.

Цісар Франц Йосиф (Franz Joseph I) — імператор Австро-Угорщини.

Андрей Шептицький — граф, митрополит Греко-католицької церкви.

Анджей Потоцький (Andrzej Kazimierz Potocki) — граф, намісник Галичини, маршалок Сейму.

Станіслав Бадені (Stanisław Marcin Hrabia Badeni) — граф, маршалок Сейму, посол Сейму, член Палати панів.

Годзімір Малаховський (Godzimir Małachowski) — президент Львова, юрист, депутат Сейму і Державної ради.

Міхал Михальський (Michał Michalski) — віце-президент Львова (1895-1905), президент Львова (1905-1097), посол Сейму, підприємець.

Станіслав Цюхцінський (Stanisław Ciuchciński) — віце-президент Львова, президент міста Львова, посол Сейму.

Юзеф Більчевський (Józef Bilczewski) — львівський римо-католицький архієпископ

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 350/1/2766;
2. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 146/6/116;
3. "Najjaśniejszy Pan w Galicyi", Gazeta Lwowska, №209, 13.09.1903, s. 1-2;
4. "Witaj nam, witaj miły Hospodynie!", Wiek Nowy, №663, 13.09.1903, s. 2;
5. "W przededniu przyjazdu Monarchy", Gazeta Lwowska, №209, 13.09.1903, s. 2-3;
6. "Przygotowania na przyjazd Najj. Pana", Gazeta Lwowska, №209, 13.09.1903, s. 3-4;
7. "Cesarz we Lwowie", Wiek Nowy, №663, 13.09.1903, s. 5-6;
8. "Cesarz we Lwowie", Kuryer Lwowski, №253, 12.09.1903, s. 2-3;
9. "Pobyt cesarza we Lwowie", Kuryer Lwowski, №254, 13.09.1903, s. 3;
10. "Cesarz Franciszek Józef I we Lwowie", Kuryer Lwowski, №255, 14.09.1903, s. 1-2;
11. "Echa z pobytu Najjaśniejszego Pana we Lwowie", Gazeta Lwowska, №210, 15.09.1903, s. 3;
12. "Cesarz Franciszek Józef I we Lwowie", Kuryer Lwowski, №255, 14.09.1903, s. 1-2;
13. ДІЛО, 1903, №196;
14. Daniel L. Unowsky, The Pomp and Politics of Patriotism. Imperial Celebrations in Habsburg Austria, 1848–1916 (West Lafayette, Indiana: Purdue University Press, 2005), 263;
15. Ярослав Ісаєвич, Микола Литвин, Феодосій Стеблій (ред.), Історія Львова, т. 2. (Львів: Інститут українознавства ім. І. П. Крип'якевича НАНУ – Центр Європи, 2007), 559;
16. Борис Мельник, Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ–ХХ століття, (Львів: Світ, 2001).

 Початок  |  1851  |  1855  |  1880  |  1894  |  1903