Свято технологій у центрі Львова

У вересні 1892 року Львів став першим містом в Австро-Угорщині, в якому відбулася виставка будівельного промислу. Організована Товариством політехнічним, вона представляла сировину, будматеріали та вироби, архітектурні проєкти. Ця подія стала нагодою для середовища галицьких техніків продемонструвати свої досягнення від 1870-х років ширшій публіці, започаткувати дискусію, зокрема про архітектуру, а також критично поглянути на крайову промисловість і економіку.

Головною метою виставок є навчання, стверджували організатори першої у Галичині Крайової виставки у 1877 році (Rolnik, 1877, №3, s. 1). 

Всесвітня виставка у Лондоні 1851 року стала потужним поштовхом для розвитку британської промисловості, що, зокрема, проявилося у значному вкладі в технічну освіту впродовж наступних десятиліть. Розвиток технічної освіти, впровадження винаходів почали сприйматися як ефективний засіб, що зміцнює позиції держави на міжнародному ринку (Ashby, 1959, 782). Досвід Британської імперії став прикладом для наслідування інших держав Європи, зокрема й Австро-Угорської імперії, що провела Всесвітню виставку у Відні в 1873 році.

У порівнянні з всесвітніми виставками та їхнім всебічним характером, Галицька крайова виставка 1877 року у Львові зосереджувалася на сільському господарстві. За її організацією стояло галицьке Господарське товариство (Towarzystwo gospodarskie), яке об'єднувало насамперед великих землевласників. Вони були зацікавлені вдосконалювати сільське господарство, аби підвищити свої прибутки. Актуальності цьому інтересу додавало скасування у 1848 році кріпацтва в Австрійській імперії, що послабило їхнє фінансове становище.

Крайова виставка 1877 року стала водночас першим публічним заходом, до підготовки якого долучилося недавно засноване  Товариство політехнічне . Його члени утворили технічну комісію оргкомітету виставки (Jägermann, Dźwignia, 1877, Nr. 2, s. 12). Техніки використали цю подію як нагоду для зав'язування контактів. Однак свою участь у ній, як і в наступній Крайовій виставці 1887 року у Кракові, вони сприймали як незначний пункт своєї історії (Pamiętnik jubileuszowy, 1902, 47).

Своїм першим повноцінним виходом у світ львівські техніки вважали саме виставку будівельної промисловості. Ідею її провести озвучили у грудні 1891 року, вже після того, як почалися перші зустрічі з організації Загальної крайової виставки (що зрештою відбулася у 1894-му). 

Основною ідеєю виставки 1892 року було наочно з'ясувати, що відбувається у будівельній промисловості Галичини, щоб зрозуміти, як далі її розвивати. Головними учасниками мали стати місцеві підприємці, які займалися видобутком чи обробкою матеріалів, які так чи інакше використовували у будівництві (камінь, глина, дерево, метал тощо); ремісники та підприємства, які виготовляли з них готові вироби; архітектори і будівничі, які розробляли та втілювали проєкти; а також освітні інституції на кшталт Політехніки та промислових (середніх) шкіл, які цих промислів та професій навчали.

Початково, ця виставка не планувалася масштабною, про що свідчить попередній бюджет у 5000 золотих ринських. Тим не менше, вона розрослася, можна припустити, не в останню чергу через те, що у вересні 1892 року мав відбутися візит до Галичини імператора Франца Йосифа.

Перша зустріч щодо майбутньої виставки відбулася у львівській ратуші в грудні 1891 року. На ній зібралися близько 60 людей. Вони обрали початковий комітет з 25 осіб; переважно ними стали архітектори, а також кілька політиків, фінансистів та підприємців. Багато з них пізніше стали організаторами й Загальної крайової виставки.

У вужчий комітет увійшли: Ґустав Бізанц (Gustaw Bisanz), Леон Братковський (Leon Bratkowski), Юзеф Браунзайс (Józef Braunseis), Валер'ян Дзєслевський (Waleryan Dzieślewski), Ян Франке (Jan Franke), Юліуш Гохберґер (Julius Hochberger), Юзеф Яновський (Józef Janowski), Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki), Ян Кудельський (Jan Kudelski), Вінцент Кузьнєвич (Wincenty Kuźniewicz), Іван Левинський, Юзеф Лубєнський (Józef Łubieński), Здзіслав Мархвіцький (Zdzislaw Marchwicki), Міхал Міхальський (Michał Michalski), Вацлав [Тадеуш] Мюнніх (Münnich), Зиґмунт Пьотрович (Zygmunt Piotrowicz), Людвік Радванський (Ludwik Radwański), Вінцент Равський, Тадеуш Романович (Tadeusz Romanowicz), Авґуст Солтинський (August Sołtyński), Ян Шульц (Jan Schulz), Адам Чижевич (Adam Czyżewicz), Юзеф Вчеляк (Józef Wczelak), Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz), Францішек Зіма (Franciszek Zima).

Ширший оргкомітет виставки складався зі 150 учасників, насамперед з Товариства політехнічного. Його очолив Юліан Захарієвич — знаний архітектор і дворазовий ректор Політехніки, який до того ж у 1880 році був віце-президентом Першого австрійського з'їзду інженерів та архітекторів у Відні. Його заступником обрали Юліуша Гохберґера — очільника будівельного департаменту львівського магістрату. Директором виставки став Людвік Радванський, інженер-залізничник та кількарічний редактор Dźwignia — друкованого органу львівських техніків у 1877-1883.

Оргкомітет звернувся по підтримку до найвищої влади у краї. Таким чином, тодішній намісник Галичини граф Казімєж Бадені (Kazimierz Badeni) став офіційним протектором виставки. Князь Євстахій Санґушко (Eustachy Sanguszko, крайовий маршалок), граф Влодзімєж Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki, політик, президент виставки 1877 року), ректор Політехніки Кароль Скібінський (Karol Skibiński), президенти Львова й Кракова Едмунд Мохнацький (Edmund Mochnacki) і Фелікс Шлахтовський (Feliks Szłachtowski) стали її почесними президентами. 

Фінансування виставки забезпечили з крайової субвенції (6500 золотих ринських), а також шляхом збирання пожертв серед організаторів. Зрештою бюджет зріс від 5000 до 14000 ринських і техніки повірили у можливість повністю повернути вкладені кошти, адже початково їхні прогнози були не надто оптимістичними. Попри спершу радше скромні наміри львівських техніків, виставка стала справді крайовою справою.

Виставку готували у стислі терміни. Ідея з'явилася у грудні 1891-го і тоді ж був обраний оргкомітет, зголошення на участь приймали до кінця червня, а до 20 серпня планували усе змонтувати, щоб відкритися 29 серпня 1892 року. Виставка відкрилася вчасно, з усім звичним набором ритуалів, які супроводжували подібні заходи (такі, як урочисте богослужіння — у даному випадку в костелі Марії Магдалини, промови політиків) та діяла до 20 вересня. 2 вересня захід мав відвідати імператор, але зрештою цього не відбулося. Його візит до Галичини був скасований, офіційною причиною називалося поширення епідемії холери.

Ідея виставки будівельної промисловості (Baugewerbeausstellung) була взята з німецьких прикладів. Львівська виставка стала першою подією подібного формату в Австро-Угорщині.

На стадії планування виставки її формат викликав певну дискусію. Організатори роздумували над тим, як зробити виставку корисною для краю, тобто коронного краю Галичини — від 1871 року автономної одиниці у складі імперії Габсбургів. Попри певні сумніви, вони вирішили не обмежувати географію і приймати однаково місцевих та іноземних учасників.

Ставку робили на комунікацію та обмін досвідом — сподіваючись на участь ремісників та невеликих виробників з регіону. Техніки розраховували надати їм можливість познайомитися із більш досвідченими та успішними колегами, дізнатися про їхні вироби та повчитися. Таке рішення прийняли не без остраху, що місцева продукція не витримає конкуренції, а гості з Відня та індустріально розвиненіших регіонів заберуть всі нагороди. Оргкомітет вважав неприйнятним присуджувати нагороди крайовим учасникам, якщо їхні експонати будуть слабші за рівнем. Тим не менше, замітки у пресі натякають, що організатори все ж намагалися не надто активно рекламувати подію за межами Галичини. Виставка мала насамперед навчальну, а не торгову мету, тим не менше учасникам дозволяли продавати свої експонати з умовою, що ті залишатимуться на експозиції до останнього дня.

Попри бажання зробити виставку спеціалізованою, організатори розуміли, що це не вигідно фінансово. Тому її передбачили із значною рекреаційною складовою. Виставка працювала щодня до 22:00, для публіки щовечора грав військовий оркестр, тут діяли ресторації, кав'ярні та пивні. Простір виставки освітили електричними ліхтарями, ясне світло яких стало новинкою та, навіть, атракцією для львів'ян. У той час лише кілька вулиць міста мали освітлення, і то газовими ліхтарями, світло яких було менш яскравим. У вихідні на виставці влаштовували фестини.

Вартість вхідного квитка на виставку була спеціально низькою, аби забезпечити відвідуваність — 20 центів. Стільки ж коштував каталог виставки. У день фестин вартість підвищували до 30 центів, у перший і заключний день — до золотого, а в день відвідування цісаря — до двох. Студенти та робітники мали знижки, останнім, щоб їх отримати, потрібно було звертатися у відповідні ремісничі товариства.

На участь у виставці зголосилися 340 учасників, 298 з них надіслали свої роботи, загалом виставилося 325 експонатів. 109 учасників походили зі Львова, 72 — з Галичини (включаючи Краків), 35 — з Нижньої Австрії, 27 — з Буковини, 17 — з Богемії, 12 — з Німеччини, 8 — з Угорщини, 6 — з Моравії та по кілька з Силезії, Варшави, Тіролю, Познані, Вищої Австрії, Штирії, Істрії та Парижа. 94 з них були підприємцями, 38 — архітекторами, 19 — столярами, 16 — інженерами, 15 — слюсарями, 14 — землевласниками, були також боднарі, агенти, купці, малярі, будівничі, бляхарі, школи, товариства, громади та інші (Kurjer Lwowski, 1893, Nr. 4, 1-2).

Виставка була поділена на 5 основних груп: перша містила у собі "матеріали і будівельні роботи" у 12 підгрупах, друга — пристрої у будинках у 2 підгрупах, третя — виставка архітектурних проєктів у 5 підгрупах, четверта — шкільництво та література, п'ята — роботи учнів шкіл токарського промислу (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200, 3). Всього були виставлені: 51 проєкт, 24 столярські вироби, 23 — вироби цегли і дахівки, 18 — з будівельного каменю, 14 — залізні вироби. По одному були представлені токарські, теслярські, кошикарські, азбестові, поворозничі, літографічні, газові пристрої, церковні предмети, ваги, дзвони, телеграф та телефон, солом'яні мати тощо (Kurjer Lwowski, 1893, Nr. 4, 1-2).

Зголошені учасники виставки могли обирати, де і як виставляти свої експонати: у коридорі чи в авдиторії Політехніки, розвісити на стіні, або розкласти у подвір'ї чи збудувати свій павільйон — за кожен варіант була передбачена різна вартість участі. Процес координувала "інсталяційна комісія" у складі професора архітектури Ґустава Бізанца, архітектора Яна Шульца та власника столярної фабрики Юзефа Вчеляка.

Освітлення електрикою території довкола будівлі Політехніки виконала віденська фірма Eggert&Co. Тут поставили ряд павільйонів, переважно дерев'яної конструкції і з декоративною різьбою. Вочевидь, це могли собі дозволити лише успішніші підприємства. Багато з них підійшли до експонування своїх виробів творчо.

Так, фабрика дахівок з Неполомиць з-під Кракова виставила павільйон за проєктом вже відомого архітектора Теодора Тальовського (Teodor Talowski). Фабрика цементних виробів Жендовського (Rzędowski) поставила інсталяцію з обеліском, довкола якого закомпонували свої вироби — за проєктом Альфреда Камєнобродського зі Львова. Львівська цегельня Stillerówka збудувала павільйон в "романському стилі" авторства Міхала Ковальчука.

Львівська цегельня Берла Нойвонера (Berl Neuwohner) — поставила споруду за проєктом Вінцента Кузьнєвича. Piotrowicz i Schumann, "молода, але вже відома" фірма львівських інженерів скомпонувала двоповерховий павільйон зі своїх металевих виробів — сходів та огорож. Фірма Івана Левинського зробила павільйон, який був експонатом сам по собі: невеликий будиночок робітника у вигляді фахверкової будівлі, із гіпсових конструкцій власної розробки, що умістив всередині експозицію керамічних виробів. Робота Левинського викликала у рецензентів захват.

Фірма ерцгерцога Альбрехта поставила військовий барак із хвилястої бляхи присипаний землею. Богемська фірма Christof&Unmach поставила переносний шпиталь "актуальний у часи епідемій" (виставка у Львові відкрилася попри епідемію холери), виготовлений з металу. Всередині ця споруда містила дві палати, кухню, ванну та кімнату для медперсоналу.

Окрім цього, на виставці діяли музичний павільйон (проєкт Адольфа Каменобродського, виконання Hroboni i Krykiewicz) та ресторація Кароля Кисєльки (Karol Kisielka). Поміж цими павільйонами то тут, то там просто неба розміщувалися будівельні матеріали, які складали у "демонстраційні конструкції", як-то стіни із цегли чи каменів, скульптури тощо. Таким чином простір довкола Політехніки виглядав справді розмаїто.

Вхідна брама на територію виставки вважалася її найоригінальнішою спорудою. Дизайн запропонував Тадеуш Мюнніх, архітектор та професор Промислової школи у Львові, один із співорганізаторів виставки, а її виконання уможливила субвенція Ради міста у розмірі 2000 золотих ринських. Вочевидь, її виділили з огляду на планований візит імператора Франца Йосифа — подію, яка не могла відбутися без облаштування урочистих декорацій. 

Брама складалася із "мальовничого зіставлення" засобів та інструментів, що використовують у своїй праці мулярі, теслі, каменярі, столярі, а по її боках були влаштовані підвищення для майстрів, які мали наживо виконувати свої ремесла. Уся конструкція додатково була прикрашена емблемами, прапорами, фестонами. Теслярські роботи виконала фірма Hroboni i Krykiewicz. Саму браму назвали Bauhütte — за аналогією з назвою груп ремісників, які у Середньовіччі здійснювали великі будівництва, як-то готичних костелів. Відгуки у пресі були одностайно схвальними.

Всередині будівлі Політехніки для виставки використовувався вестибюль, коридори та 23 авдиторії на першому та другому поверхах. Саме напередодні відкриття виставки в актовій залі розвісили знамениті картини про тріумф технічного прогресу, виконані за ескізами Яна Матейка — їх ідея виникла під час попереднього візиту імператора Франца Йосифа до Львова у 1880 році. Вестибюль та головну сходову клітку до оказії прикрасили килимами та екзотичною зеленню, а на центральному місці встановили бюст цісаря, який прикрасили квітами, зеленню та імітаціями скель (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 197, 3-4). 

Приміщення освітлювалися газовими лампами (завдяки газу з  львівського заводу ), а вестибюль — лампами Ауера (Auerlicht) — недавнім, але вже поширеним винаходом з Відня, які на той час були найяскравішим типом ламп, що використовувалися для приміщень. 

Політехніка загалом відігравала центральну роль для виставки: водночас як будівля та простір, і як інституція, завдяки якій взагалі з'явилося середовище науковців та інженерів, які могли організовувати подібні події.

Преса приділяла виставці чимало уваги. Фахові видання, насамперед львівське Czasopismo techniczne, обговорювали різні аспекти її підготовки, стан промисловості та окремі типи експонатів, її сильні та слабкі сторони, та ролі техніків в економічному житті краю (Галичини). Щоденна преса спершу ретельно фіксувала процес підготовки виставки і, особливо, її монтажу, за яким можна було спостерігати крізь щілини у тимчасовій дерев'яній огорожі. Пізніше увага змістилася на урочистості відкриття та коментування її відвідування. Технічні видання Кракова (Czasopismo techniczne) та Варшави (Przegląd techniczny) розмістили статті Тадеуша Мюнніха зі Львова, які мали досить загальний та ствердний характер. Власний репортаж підготував віденський часопис Der Bautechniker, що запропонував погляд, який відрізнявся від організаторського.

Організатори виставки стверджували, що подія є зрізом стану справ у Галичині. Деякі з них використовували метафору екзамену, розмислюючи над тим, чи галицькі промисловці, техніки та архітектори пройшли його чи ні. Разом з цим, висловлювали й сумнів, чи це найкращий спосіб побачити  оцінити реальну ситуацію, адже студенту може пощастити дістатися білет, який він знає, а промисловці та ремісники, які якісно працюють день у день, на виставку можуть просто не зголоситися (Kurjer Lwowski, 1892, Nr. 59, 1-2; Świat, 1892, Nr. 18, 427).

Для віденської преси важливішими були розвиток та новинки у будівельній сфері взагалі. Рецензія Юліуса фон Бюка (Julius von Bük) зосередилася насамперед на матеріалах і виробах. Довший вступ знайомив читачів зі Львовом і з Юліаном Захарієвичем — президентом оргкомітету виставки та заодно найвідомішою людиною, про яку віденські читачі, напевно, чули, будівлею Політехніки (не так давно відкритою), яку рецензент високо оцінив, та з намірами львівського середовища техніків. 

Найцікавішою частиною виставки Бюк бачив архітектурні проєкти, однак зазначив, що львів'янам не вдалося зробити вдалої виставки архітектури, яка б зацікавила публіку — хоча й одразу пом'якшив твердження ремаркою, що до того часу в Австро-Угорщині цього ще не вдавалося нікому. Адже чи не єдиний раз, коли стільки проєктів були зібрані в одному місці, була Всесвітня виставка 1873 року у Відні, яку не сприйняли як успіх. Тим не менше, чимало представлених проєктів і їх авторів він похвалив — як львівських (особливу увагу приділивши Юліанові Захарієвичу), але і краківських, чернівецьких, віденських архітекторів та з інших міст імперії.

Слабкою, на думку Бюка, була частина виставки із літературою та освітою. Той факт, що вся виставка і її каталог були доступні лише польською мовою, створило рецензентові труднощі (його рідною була німецька) і він зазначив, що зіткнувся з необхідністю покладатися на допомогу львів'ян (зокрема Юліана Захарієвича).

Другу частину рецензії автор присвятив будівельним матеріалам і виробам, де перелічував лише окремі експонати чи учасників, які, на його думку, були найбільш цікавими і вартими уваги, незалежно від географії. Проте він і відзначав, що певні промисловості у Галичині справді розвинулися буквально за останні кілька років. Наприклад, цегельне виробництво, яке донедавна мало "другорядний", "сільськогосподарський" характер, набуло справді промислового масштабу завдяки впровадженню парових машин та іншої модернізації.

Критичною прозвучала рецензія Францішека Сковрона (Franciszek Skowron), опублікована у Gazeta Lwowska. Сковрон був польським архітектором та колишнім учнем Юліана Захарієвича, у той час він працював у Міністерстві внутрішніх справ у Відні, а в Галичині перебував, щоб наглядати за реалізацією урядових проєктів (таких, як Крайовий суд у Львові). Таким чином він поєднував у собі риси коментатора ззовні та учасника організації виставки, який досконало знав локальну ситуацію та людей у ній. 

У цій рецензії Сковрон зосередився на першій групі виставки — матеріалах: природний камінь, керамічні вироби різноманітних видів, цементи, гіпси, вапно та вироби із сумішей, деревина конструктивна і декоративна, конструкції з заліза, а також бляхи, слюсарські і ковальські вироби, опалювальні печі тощо. У центрі його тексту опиняється Галичина, яку він презентує як багатий ресурсами край. Згадує про різноманіття природного каменю, такого як алебастр, гіпси, пісковик (особливо теребовлянський) — що у локальному будівництві використовуються віддавна. Пише про глину, з якої виробляють не лише цеглу, а й дахівку, теракоти, різноманітні кахлі найкращої якості — цей матеріал водночас є і дешевим, і міцним та вогнестійким, і декоративним.

За його словами, поклади вапна у Галичині такі, що не могло бути й думки, щоб купувати його за кордоном. Так само із добрими цементом і вапном — які важливі як для фундаментів будинків, мостів, каналів, колекторів, водогінних труб, підлог, литого декору для фасадів тощо, так і для виробництва штучного каменю. Подібно із гідравлічним вапном. Автор згадує, гіпсу було так багато, що він був страшенно дешевий — це аж призвело до його надмірного використання (цим Сковрон пояснює, чому тогочасні будинки у Львові так щедро декоровані що, на його думку, аж до надмірності).

Багата Галичина і деревом. Проте теслярство архітектор назвав слабкою стороною крайових виробників, через що будівничі віддавали перевагу дорогому, але надійному силезькому залізу, або перевикористовували дерево (бо не робили інженерних розрахунків, а брали з запасом і "на око"). Це наштовхнуло Сковрона на висловлення побоювання, що таким чином у Галичині скоро могло забракнути деревини для фабричного палива. Водночас він високо оцінив якість галицького різьбярства.

Тож, на його думку, з одного боку Галичина мала всі основи, щоб бути успішним та економічно самостійним краєм. Проте, Сковрон також наголосив, що галицьким підприємствам бракувало фахових керівників та інженерів. Причину він знайшов у боязні новацій та свідомому дотриманні традицій. Щоб вирішити цю проблему, стверджував він, Галичині потрібно якнайбільше освічених техніків, тобто інженерів, які могли б фахово очолювати нові видобутки ресурсів, вдосконалювати практики обробки матеріалів, і Львів, як освітній центр, мав їх забезпечити. Окрім експертизи, потрібна підтримка держави у заснуванні та фінансуванні дослідних лабораторій при Політехніці, які вивчатимуть матеріали з фізичної та хімічної точки зору. Адже саме керамічна лабораторія заснована 1889 року за фінансової підтримки Крайового виділу і фахового керівництва Едмунда Кжена (Edmund Krzen) стала тим поштовхом, що запустив розвиток галицької кераміки. Завдяки їй на виставці ця сфера була справді на висоті.

Виставка 1892 року стала першим майданчиком у Львові, де дискусію про архітектуру розпочали більш публічно. До того вона рідко виходила за межі академічного середовища Політехніки та тісного кола професіоналів всередині Товариства політехнічного. З часу заснування останнього, архітектурні дискусії оберталися насамперед довкола питань професійного статусу або регулювання архітектурної діяльності на рівні міста (будівельний статут). Натомість у 1892 році розпочалися дискусії про характер архітектури, її локальний стиль, про якість, відповідність потребам користувачів та ін.

Францішек Сковрон, зокрема, запитував: "Будуємо багато: чи однак будуємо добре? Чи усі наші будівлі стоять на висоті сьогоднішнього стану науки?" Львівських архітекторів він бачив "бездоганними" з естетичного погляду представлених ними проєктів, але переважно невмілими у справі зручного розпланування, розрахунку конструкцій та доречного використання матеріалів.

З іншого боку, він звертав увагу на публіку та замовників: "Чи у громадськості нашої виробилося почуття доброго смаку, замилування чистотою та комфортом, що до того були уважані багатьма як суголосні з надлишком, тоді як на Заході той комфорт став невід'ємною життєвою необхідністю верств хоча б середньо заможних?" (Czasopismo techniczne, 1893, Nr. 1). Ця тема, піднята у 1892-му, стане більш помітною на  V З'їзді польських техніків  та архітектурній виставці у 1910 році.

На виставці прозвучала думка, що архітектура належить не тільки заможним. Не лише вілли чи монументальні громадські будівлі зведені за великі кошти, а й чиншові кам'яниці, в яких переважно мешкають містяни, і робітниче житло — це все є теж частиною архітектури. Тому важливо розробляти і будувати таке житло, щоб і найменш забезпечені мешканці міста могли його собі дозволити, і щоб при цьому воно було здорове (відповідно до тодішніх знань про гігієну) та естетичне. 

Чудовою розробкою у цьому контексті, однак "надто гарною" назвали сімейний будиночок робітника, який для виставки розробив  Іван Левинський . Попри срібну медаль, загальне визнання та зацікавлення окремих підприємців (наприклад, фабрики Вчеляків), невідомо, чи ця розробка втілювалася згодом — однак дискусія була започаткована. 

Окремою темою в дискусіях постав стиль. Це можна пов'язати з епохою історизму, що тоді саме тривала. Згідно з концепцією провідного у той час теоретика архітектури Ґотфріда Земпера (Gottfried Semper), автора книги Der Stil (Стиль), стиль народжується із застосування певного будівельного матеріалу. Таким чином, якщо зібрати на виставці локальні матеріали, проінспектувати наявні ресурси, то можна зрозуміти, якою є та якою може стати питомо галицька архітектура. 

Цегла, дахівки, майоліка — це те, за чим рецензенти у 1892 році вбачали особливість Львова і Галичини довкола, особливо Сковрон (Gazeta Lwowska, 1892, Nr. 200; 211-212). Проте тоді тільки очікували, що на зміну "безстилевості" вдасться виробити свій стиль, хоча розуміння, яким він повинен бути, ще не було ( Świat, 1892, Nr. 18, s. 427-431).

Попри певну атмосферу песимізму, що оточувала процес підготовки виставки, усвідомлення недопрацювань, епідемію холери, яка спалахнула влітку 1892 року та скасування візиту імператора, виставку визнали успішною. Одним з аргументів стала її прибутковість: загальні видатки у підсумку становили 17 477,01 золотих, тоді як прибутки — 22 116,51 (Kurjer Lwowski, 1893, Nr. 4, s. 2). Товариство політехнічне вклало ці кошти у будівництво  власного будинку .

Організатори прагнули показати Галичину краєм можливостей, а технічне середовище — здібними інноваторами та корисними громадянами. Цей образ вони демонстрували політикам та громадськості, закликаючи більше інвестувати в освіту, та переконуючи, що заснування Політехніки та дослідних лабораторій при ній дають відчутні плоди для добробуту краю і його мешканців. 

Виставка стала першим майданчиком в Галичині, на якому була започаткована публічна дискусія про архітектуру та промисловість, яку до того вели у винятково тісному колі професіоналів чи окремих товариств. Для багатьох виробників вона стала першим помітним "виходом у світ" і тут ілюстративними є історія успіху Івана Левинського, а також загалом розвиток сфери кераміки, що "вибухнула" за кілька років напередодні виставки.

В обговореннях, що супроводжували виставку, був помітний розвиток ідеї автономії Галичини у складі Австро-Угорської імперії. Автономія — це не лише адміністративна та політична сфера sensu stricto, а й економіка, освіта, культура. Тут і підтримка локальних виробників, що розвиває економіку, як наслідок відпадає необхідність купувати за вищими цінами "з-за кордону" (з-за меж Галичини). Це й удоступнення (здешевлення) плодів наукового та технічного прогресу для ширших кіл громадськості.

Кульмінація будівельної сфери лежить в архітектурі, а оскільки у 1890-х роках тривала епоха історизму з його провідною концепцією "стилю", то вважалося, що саме власний стиль є наріжним питанням, яке потрібно вирішити. Це потенційно долучило б Галичину до світових тенденцій і водночас віддаляло б її ще одним способом від імператорського Відня. Ідея стилю, як справи "національної" ще не формулювалася, а мислилася як "крайова", без наголошення етнічних розбіжностей. Тим не менше в окремих рецензентів траплялися згадки, що для них передовсім йшлося про польський проєкт.

Подальші дискусії та роздуми про подію плавно перейшли в організацію  Загальної крайової виставки 1894 року .

• Казімєж Бадені (Kazimierz Badeni, 1846-1909) — намісник Галичини з 1888 року, протектор виставки
• Ґустав Бізанц (Gustaw Bisanz, 1848-1925) — львівський архітектор та професора архітектури у Політехніці, співорганізатор виставки
• Леон Братковський (Leon Bratkowski) — співорганізатор та учасник виставки як виробник залізних виробів
• Юзеф Браунзайс (Józef Braunseis, 1837-1915) — львівський архітектор, який працював у технічному відділі намісництва, співорганізатор та учасник виставки
• Юліус фон Бюк (Julius von Bük) — віденський рецензент виставки для Der Bautechniker,
• Ґустав Адольф Вайсс (Gustav Adolf Wayss, 1851-1917) — німецький інженер та підприємець, який розробив теоретичну базу для застосування системи Моньє армування бетону
• Юзеф Вчеляк (Józef Wczelak, 1849-?) — львівський підприємець, співвласник столярної фабрики, співорганізатор виставки
• Юліуш Гохберґер (Juliusz Hochberger, 1840-1905) — архітектор з Познані, від 1870 року очолював ІІІ департамент львівського магістрату, що регулював будівництво у місті
• Влодзімєж Дідушицький (Włodzimierz Dzieduszycki, 1825-1899) — політик-консерватист, президент Крайової виставки 1877 року
• Валер'ян Дзєслевський (Waleryan Dzieślewski, 1850-1935) — інженер-залізничник, співорганізатор виставки
• Францішек Заґурський (Franciszek Zagórski) — львівський підприємець, власник фабрики з виробництва цементу та ін. будівельних матеріалів
• Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz, 1837-1898) — львівський архітектор, професор архітектури у Політехніці, ректор
• Ґотфрід Земпер (Gottfried Semper, 1803-1879) — архітектор з Дрездена, пізніше професор архітектури в Цюріхській Федеральній вищій технічній школі, один з перших теоретиків архітектури
• Францішек Зіма (Franciszek Zima, 1827-1899) — банкір, учасник Січневого повстання, директор Галицької ощадної каси, співорганізатор виставки
• Альфред Каменобродський (Alfred Kamienobrodzki, 1844-1922) — львівський архітектор, співорганізатор та учасник виставки
• Едмунд Кжен (Edmund Krzen) — інженер, очільник дослідної лабораторії кераміки у Політехніці
• Кароль Кисєлька (Karol Kisielka, 1830-1893) — львівський підприємець, власник броварні та водолікувального закладу, на виставці тримав ресторацію
• Міхал Ковальчук (Michał Kowalczuk, 1855-1938) — львівський архітектор, приват-доцент історії архітектури у Політехніці, співорганізатор, учасник та рецензент виставки
• Ян Кудельський (Jan Kudelski, 1861-1937) — львівський архітектор, співорганізатор та учасник виставки
• Вінцент Кузьнєвич (Wincenty Kuźniewicz, 1846-1902) — архітектор, співорганізатор та учасник виставки
• Іван Левинський (Jan Lewiński, 1851-1919) — львівський архітектор та підприємець, співорганізатор та учасник виставки
• Юзеф Лубєнський (Józef Łubieński) — інженер, співорганізатор та учасник виставки
• Здзіслав Мархвіцький (Zdzislaw Marchwicki, 1841-1912) — віце-президент Львова у 1886-1894 році, співорганізатор виставок 1892 і 1894 років
• Ян Матейко (Jan Matejko, 1838-1893) — провідний польський художник-академіст
• Міхал Міхальський (Michał Michalski, 1846-1907) — член Ради міста, пізніше президент Львова, співорганізатор виставки
• Едмунд Мохнацький (Edmund Mochnacki, 1836-1902) — чинний президент Львова у час проведення виставки
• Тадеуш Вацлав Мюнніх (Tadeusz Münnich, 1861-1900) — львівський архітектор, професор архітектури у промисловій школі
• Зиґмунт Пьотрович (Zygmunt Piotrowicz) — львівський інженер та співвласник Piotrowicz i Schumann, фабрики з виробництва металевих виробів для будівництва
• Людвік Радванський (Ludwik Radwański, 1846-1901) — львівський інженер, співорганізатор виставки
• Вінцент Равський (Wincenty Rawski, 1850-1927) — львівський архітектор, співорганізатор виставки
• Тадеуш Романович (Tadeusz Romanowicz, 1843-1904) — політик, депутат Крайового сейму, співорганізатор виставки
• Євстахій Санґушко (Eustachy Sanguszko, 1842-1903) — князь, крайовий маршалок, який підтримав організацію виставки
• Кароль Скібінський (Karol Skibiński, 1849-1922) — інженер, професор Політехніки, співорганізатор виставки
• Францішек Сковрон (Franciszek Skowron, 1856-1929) — віденський архітектор, який навчався у Львові, співорганізатор, учасник та рецензент виставки
• Авґуст Солтинський (August Sołtyński, 1842-1915) — інженер, співорганізатор виставки
• Максиміліян Тульє (Maksymilian Thullie, 1853-1939) — інженер, професор кафедри будівництва мостів у Політехніці
• Ян Непомуцен Франке (Jan Franke, 1846-1918) — математик, професор теоретичної механіки і теорії машин
• Франц Йосиф І (1830-1916) — імператор
• Фелікс Шлахтовський (Feliks Szłachtowski, 1820-1896) — юрист, чинний президент Кракова під час проведення виставки
• Адам Чижевич (Adam Czyżewicz, 1841-1910) — лікар, професор медицини, депутат Крайового сейму, співорганізатор виставки
• Ян Шульц (Jan Schulz) — львівський архітектор, співорганізатор та учасник виставки
• Юзеф Каєтан Яновський (Józef Janowski, 1832-1914) — архітектор з Варшави, приват-доцент у Політехніці, співорганізатор виставки

1. Eric Ashby, "Education for an Age of Technology", A History of Technology, Vol. V, ed. Charles Singer et al, (Oxford University Press, 1958), pp. 776-798
2. Jakub Lewicki, Między tradycją a nowoczesnością: Architektura Lwowa lat 1893-1918, (Warszawa: Neriton, 2005), 590;
3. Wojciech Puchta, Powszechna Wystawa Krajowa we Lwowie w 1894 roku, (Wrocław: Chronicon, 2016), 302;
4. Carl Stoeckl, Der Oesterreichische Ingenieur- und Architekten-Verein: MDCCCIIL bis MDCCCIIC, (Wien: Schroll&Co., 1899), 154;
5. Julius von Bük, "Baugewerbeausstellung in Lemberg", Der Bautechniker, 1892, №41, s. 771-772; Nr. 42, s. 790-792;
6. "Baunachrichten. Lemberg ", Der Civil-Techniker, 1892, №7, s. 5; №19, s. 163;
7. "Einladung zur Baugewerblichen Ausstellung in Lemberg 1892", Der Civil-Techniker, 1892, №8, s. 59-60;
8. Ludwik Radwański, "Sprawozdanie z czynnosci delegatów w Wiedniu w sprawie wystawy przemysłu budowlanego", Czasopismo techniczne, 1892, №4, s. 35-36;
9. Roman Załoziecki, "Materyały budowlane, kamienie, wapno, gips, cement i wyroby keramiczne na wystawie...", Czasopismo techniczne, 1892, №17, s. 135-137;
10. Tadeusz Münnich, "Wystawa przemyslu budowlanego we Lwowie", Czasopismo Towarzystwa Technicznego Krakowskiego, 1892, №19, s. 288-289; №20, s. 298-301; №21, s. 310-313; №22, s. 321-324; №23, s. 335-337
11. Tadeusz Münnich, "Szkoły przemysłowo-zawodowe na Wystawie przemysłu budowlanego we Lwowie", Czasopismo techniczne, 1892, №22, s. 175; №23, 183-185
12. "Wystawa przemysłu budowlanego we Lwowie. Budowle w kierunku uzdrowotnienia miast", Czasopismo techniczne, 1892, в т.ч. №23, 185-
13. "Echa z wystawy Lwowskiej", Czasopismo techniczne, 1893, №1, s. 1-4;
14. "Sprawy Towarzystwa. O stosunkach budowlanych m. Lwowa", Czasopismo techniczne, 1893, №2, s. 14-15;
15. Michał Kowalczuk, "O potrzebie utworzenia sekcyi przemysłowo-budowniczego w łonie Towarzystwa Politechnicznego", Czasopismo techniczne, 1893, №13, s. 97-98;
16. Julius von Bük, "Die Architektur- und Baugewerbe-Ausstellung in Krakau 1912", Deutsche Bauzeitung, 1912, №86, s. 759-760, №87, s. 767-768;
17. A.M-i, "Otwarcie wystawy przemysłu budowlanego", Dziennik Polski, 1892, №242, s. 2;
18. Franciszek Skowron, "Otwarcie wystawy przemysłu budowlanego", Gazeta Lwowska, 1892, №197, 3-4;
19. Franciszek Skowron, "Wystawa przemysłu budowlanego", Gazeta Lwowska, 1892, №200, 3; №211, 4; №212, 4-5;
20. "Otwarcie wystawy budowlanej", Gazeta Narodowa, 1892, №208, s. 2-3;
21. A.Z., "Przechadzki po wystawie budowlanej", Gazeta Narodowa, 1892, №209-213;
22. "Wystawa budownicza", Kurjer Lwowski, 1892, №15, s. 2-3;
23. "Wystawa przemysłu budowlanego we Lwowie", Kurjer Lwowski, 1892, №52, s. 4-5;
24. "Wystawa przemysłu budowlanego", Kurjer Lwowski, 1892, №59, s. 1-2;
25. "Wystawa budownicza we Lwowie", Kurjer Lwowski, 1892, №138, s. 3;
26. "Wystawa budowlanа we Lwowie", Kurjer Lwowski, 1892, №225, s. 1-2;
27. "Wystawa przemysłu budowlanego", Kurjer Lwowski, 1892, №235, s. 1-2; №236, s. 1; №237, s. 1-2; №238, s. 1; №239, s. 1-2; №240, s. 3;
28. "Kronika. Wystawa przemysłu budowlanego", Kurjer Lwowski, 1892, №258, s. 3;
29. "Wystawa przemysłu budowlanego", Dodatek do №263 Kurjera Lwowskiego, 1892, s. 1;
30. "Wystawa budowlanа", Kurjer Lwowski, 1893, №4, s. 1-2;
31. Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877-1902. Pamiętnik jubileuszowy, red. Edmund Stanisław Grzębski (Lwów, 1902);
32. Tadeusz Münnich, "Wystawa przemysłu budowlanego we Lwowie", Przegląd techniczny, 1892, z. 9, s. 189-190; z. 10, s. 211-214; z. 11, s. 234-236; z. 12, z. 12, s. 260-262;
33. Ster., "Z wystawy przemysłowej we Lwowie", Świat, 1892, №18, s. 427-431;
34. N-n, "Listy ze Lwowa", Tygodnik Ilustrowany, 1892, T. 6, №146, s. 255;
35. Jan Lewiński, Hygiena budowli jako podstawa dla zmienić się mającej ustawy budowniczej miasta Lwowa, (Lwów: Związkowa drukarnia, 1907), 32.