Необмеженість простору Олександра Аксініна

"Нехай Імперія крокує вперед, а ми закриємо двері, піднімемося на самий верх нашої вежі зі слонової кістки, на саму останню сходинку, ближче до неба. Там часом холодно, чи не так? Але не біда! Зате зірки світять яскравіше, і не чуєш дурнів". Флобер, Листи (1830-1880)

"Мир мы обретаем в рождении и на него мы обречены, в него заброшены. Других можно навоображать". Енгеліна Буряковська

Писати та читати про Олександра Аксініна — це певний вид медитації, нашіптування, нашарування мантр, в яких, можливо, ти не знаходиш раціональних відповідей, проте все більше і більше занурюєшся в магічно-невизначений світ. І навіть відсторонений погляд, відсутність ностальгічного відтінку не дозволяє об'єктивно аналізувати його творчість, оскільки, чим більше ти поринаєш у світ митця, тим більше приходить розуміння ілюзорності цього входження. До того ж накладається певна відповідальність за торкання до легенди.

Оскільки творчість у великому сенсі — контекст, що ми маємо за 35 років життя одночасно відомого та невідомого Аксініна та 34 роки творення історії про нього? Графічні твори та щоденник Олександра, таємничу та трагічну біографію, безліч спогадів його колег та друзів, які також творили і творять ореол слави Аксініна. А ще це місто(а) та час(и), які зробили з "радянської людини" медіума для посвячених та культову, неосяжну особистість, проаналізувати яку навряд чи доступно, але торкаючись біографії та творчості художника, можна задавати собі важливі питання та шукати на них відповіді.

Для спроби зрозуміти для себе певні витоки, можна не блукати лабіринтом, а піднятись над ним, піднятись над щільністю та дрібністю міста та рухатись далі і далі. Кінематографічними кадрами починати дивитись згори, усвідомлюючи складність чіткого визначення місця художника у часі та просторі: Планета, Європа, Східна Європа, Україна, Львів, як вихідна точка, в якій заховалась голка (формально та фігуративно), яка творить свою міфологію у чітко визначеному для неї (голки) часі.

Роки активної праці Олександра Аксініна та створення його ореолу припадають на 1970-ті – початок 1980-х років, на час, коли багато процесів, зокрема і художніх, вийшло з андеґраундного підпілля та у великій мірі позбулось ідеологічного тиску. Проте таке вивільнення, відсутність політичної складової зіграло на ускладнення художньої мови за допомогою внутрішнього, інтелектуального тиску, що виявився не менш складним. Пошуки Олександра показали, що питання, які виникають до світу (не до влади), можуть завершитись конфліктом не зовнішнім, а внутрішнім. Саме він одним з перших відчув цю важливу складову, з якою можливо і потрібно працювати. Аксінін хоча і явився свідком епохи, але перетинався з нею побіжно, оскільки вибудовував власний світ, шукаючи питання та відповіді за межами запропонованого історичного контексту.

А запропонованими координатами у цей час були з одного боку абсурд навколишнього життя пізнього радянського "застою", крах віри у можливі кардинальні зміни (після яскравого ідеологічного протистояння системі художниками 1960-х), запізнення процесу адаптації постмодернізму на заданій території. Як наслідок, у 1970-х з'явився новий тип художника, який виступив проти політики нівелювання особистості, проте це виступ був тихий, направлений з внутрішніх світів художників до внутрішніх світів глядачів.

Експерименти та пошуки відбувалися у різних містах України, в яких з'являлись власні легенди, імена, явища. Першими та найбільш відповідними до проявів постмодернізму в Україні можна вважати одеський вуличний акціонізм, харківську фотографію, трансавангард Києва. В усіх містах важливим фактором було об'єднання в кола (комуни, сквоти, угрупування) однодумців-художників навколо ідеї вільного висловлювання в тій чи іншій формі.

Щодо Львова, тут у 1970-х – початку 1980-х років найчастіше художники були самітниками, але навіть навколо самітників з’явилась ще одна форма існування — певна "легендоцентричність". Подібно сталося у колі однодумців навколо Олександра Аксініна як навколо гуру. Щодо формальних пошуків, вони обмежувалась площиною картини чи графічного аркушу. І Аксінін знайшов себе саме у графіці малого формату та у продукуванні повторювальних символів, стоячи ніби осторонь кардинальних постмодерністичних поглядів на дійсність. Проте своєю класичною, але все ж таки вивільненою практикою прокладав шлях для нової сторінки львівського андеграунду 1980–1990-х, на процеси та імена, на які мав скоріше вплив не формальний, а ореольно-біографічний. Вже у другій половині 1980-х та у 1990-ті роки на сцену Львова вийшли ті, кого ми з більшою долею вірогідності можемо назвати "львівськими постмодерністами".

Серед пануючого хаосу та "позачасовості" саме Львів як місто, якому випало на долю стати свідком життя Аксініна, видався вдалою декорацією для довгого його занурення, містом, як замкненої системи для виходу у світ творчості від проблем сучасності, для самоізоляції та замкнення на самому собі саме у світі, а не у місті.

І це цікавий феномен, коли митець, оминаючи досить штучно нав'язаний конструкт національного, регіонального, не дивлячись на брак інформації, звертається до всеохоплюючих тем з можливістю відшукати щось у собі, або ж відшукати себе у Всесвіті. І хоча фольклор та міфологія є сильною стороною українського мистецтва, Аксінін не використовував її, а вигадував власну міфологію, космополітично користуючись надбаннями різноманітних культур. І саме в цьому випадку ми можемо казати про практику постмодернізму у митця, оскільки дане явище більше синтезує, ніж аналізує. З іншого боку Аксініну властива гра постмодернізму у незрозумілі дрібниці, які швидко набирають популярність. Аксінін грає з історією людства, графічно фіксує певний потік життя, постійно цитуючи світ, інтегруючи тексти до візуального поля, що викликає ефект постмодерністичної багатошаровості нескінченної бібліотеки вирваних з контекстів фраз.

Аксінін мав в собі не лише Львів, але й "Мої міста" (рання серія художника 1965 року), вбирав в себе культуру цих міст, релігійні течії, філософські погляди, літературні сюжети, але, шукаючи, Олександр нічого не обирав, не виставляв собі межі, які би відіграли вирішальну роль у його світобаченні. Це дуже прогресивна позиція, оскільки в саме постійному пошуку відбувається розвиток. Проте у своєму розвитку та своїй відкритості до світу, Аксінін залишається непереборно, болюче серйозним, відкидаючи таку важливу ознаку постмодерністичної епохи як іронія та самоіронія, за допомогою якої легше комунікувати зі світом та можливо понижувати пафосний градус офіціозу, який митцеві був далеким.

Все, що в нас асоціюється із творами Аксініна: впевненість техніки, пропрацьовування деталей (як варіант пропрацьовування дійсності), насичення простору дрібними деталями, повторювальні знаки, загадки зображення, шифр його робіт, впізнавана естетика, все це проекція суб’єктивної людської волі на суб’єктивну реальність, тому зрозуміти не видається можливим, але цікавою є сама гра у розгадування, ілюзорність цього процесу, в якому ми вдивляємось в графічні роботи для втечі не на зовні, а кафкіанську втечу всередину. Аксінін містично візуалізує заплутаний світ, за допомогою внутрішнього світобачення: як дитина розкладає його на дрібні деталі, які потім складає у лише йому зрозумілі конфігурації, не лестячи глядачеві. Проте ми можемо лише здогадуватись та, користуючись доступною інформацією, самовільно, користуючись методом Аксініна, створювати власні варіанти інтерпретації його творів, вдивляючись, вчитуючись та занурюючись в них, іноді звертаючись до автора його словами "хоть на несколько дней прекратить подачу истин в мой утомленний мозг" (Аксінін).

Як часто буває в історії мистецтв, ми хочемо знайти укорінення Аксініна саме у Львові та з добрими намірами привласнити його. У такому випадку нам потрібно привласнити і його позицію позакультурності, його множинність, його "все у собі", відкритість на світ, про яку часто писав Олександр. І саме постмодерністичні монтажі свідомості митця відбувались і в тому числі завдяки можливому його пересуванню з точки Л до точок Т, М, ще однієї Л та ін.: з Заходу на Схід і знову на Захід розширювався лабіринт, в якому він зустрічав (згідно з таблицею метамови Аксініна) своє ЗЭ — "пару взаємно подібних точкових множин, розділених відстанню".

Таллінн став для Аксініна другою "своєю землею", куди він щороку приїжджав зі своїми роботами у пошуках зв'язку з естонською графікою, особливо з Тинісом Вінтом — однією з ключових фігур естонського художнього життя того часу. У ньому Аксінін знайшов однодумця, з яким разом пізнавав сучасність та занурювався у глибинні художні та філософські традиції. У 1979 Тиніс Вінт організував саме там першу персональну виставку Олександра. Також останні дні свого життя Аксінін провів у Таллінні, що додало цьому місту містичності в контексті життя митця.

У 1981 році відбулась друга персональна виставка художника і знову не у Львові, а у Лодзі, місті, яке офіційно визнало талант Аксініна та де його офорти були нагороджені Почесною медаллю на міжнародній бієнале "Малі форми графіки".

У пошуках істин був пов'язаний Аксінін і з Москвою та Ленінградом. Оскільки історія цікавила його всеоб'ємно, не зупинявся він на одному періоді, а брав з можливого у тій точці важливе для себе: надихався говорінням авангардиста Веліміра Хлєбнікова, читаючи його тексти, до речі, польською мовою (чим для нас не ще один прояв фрагментарного постмодернізму, де ми можемо відчувати однією мовою, чути другою, а розмовляти третьою). Також митець наближався в міру свого інтересу до московського концептуалізму, вів об'ємні бесіди та знаходив "гнізда в душі іншого" у Іллі Кабакова, Дмитра Прігова, Еріка Булатова, Оскара Рабіна та ін.

Особливий зв'язок був у Аксініна і з містично неіснуючим вже Ленінградом, де Віктор Кривулін організовував квартирні виставки митця. І саме для есе Кривуліна Аксінін написав свою лаконічну, дещо іронічну автобіографію, яка від першого обличчя розкриває нам самовідчуття митця: 

"В 1949 году вроде бы русский человек родился во вроде бы европейском городе Львове.

Православный.

1972 год — диплом Полиграфического института, по специальности график.

1977 год — 1-е откровение с сопутствующим ощущением времени.

1981 год — 2-е откровение с сопутствующим ощущением вечности.

1979 год — первая персональная выставка в Таллине.

1981 год — вторая в Польше.

Всё.

І всі ці міста, а точніше, як і у Львові, квадратні метри з однодумцями, були ближчі Аксініну, ніж деякі місця рідного міста, (наприклад, як офіційні кола Львова, які не приймали художника), "своє" та "чуже" він знаходив у багатьох містах, в яких відчував "повернення світу собі". У цьому сенсі важливою точкою для існування Аксініна сьогодні є Ростов-на-Дону, де зберігається значна частина спадщини митця, а ще багато географічних точок, в які роз'їхалось "коло Аксініна" і веде активу діяльність із розповсюдження легенди про Художника.

У сьогоднішній ситуації ми сприймаємо як роздоріжжя погляди Аксініна на захід та на схід, оскільки це очевидне роздоріжжя для нас в сучасності, але чи існувало воно для митця? Видається, що час і місце Олександра Аксініна — це не точки перетину меридіан та паралелей, а окремі кола інтелектуалів, починаючи з "Кола Аксініна" (Юрій Чаришніков, Генріетта Левицька, Галина Жигульська, Енгеліна Буряковська, Надія Пономаренко) і продовжуючи інтенсивне його знайомство з сучасним мистецтвом Польщі (Станіслав Фіялковський, Анжей Стумілло, Войцех Якубовський), ніжні стосунки та взаємні впливи з митцями Литви та Естонії (Тиніс Вінт, Володимир Онусайтис, Стасіс Ендрігявічус, Велло Вінн), квартирні виставки Ленінграді (Віктор Кривулін), дискусії з московськими концептуалістами (Ілля Кабаков, Всеволод Некрасов) та інші.

І закрадається не дуже популярна думка, що справа не у часі, не у просторі, не в національній складовій, а саме в цій багатошаровості, в безлічі людських досвідів, космополітичності, в обраному колі інтелектуалів, у своєму середовищі, яке зміг знайти або ж вибудувати Аксінін. Це контакти з нонконформістами, які в тих чи інших містах, у той чи інший час групувалися, вибудовували різні соціокультурні історії, які вмістилися в українського, львівського, радянського, європейського (необхідне підкреслити) митця Олександра Аксініна, людини широкого діапазону, який у вигаданому ним світі, не хотів грати за правилами суспільства та його рамок.

А з часу та місць Аксінін брав те, що цікаво саме йому, Львів залишився не як головна його вісь, а як вічне повернення, як місто, яке увійшло в людину та через неї, повернення у закритий світ, з якого вдавалось вириватись і у яке до кінця не вдалось повернутись. Підраховуючи "очки" ("бали") різних міст за право вважатися містом (місцем) Аксініна, ми все ж таки можемо лише мріяти про особливі його сентименти до Львова та, що важливо, наповнювати сучасне місто присутністю Олександра А.

Тетяна Вуєва, мистецтвознавиця, НМЛ ім. Андрея Шептицького

A Когда ты погружаешься в себя, ты обнаружываешь инварианты отношений — некие интенции. Тебе уже неважен этот мир, ибо ты погружен в эти возможные конструкции (интенции) отношения к миру, и это извне невозможно, это совершается только в тебе. Затем ты замечаешь, что они наличны, хоть нигде, может быть, не актуализированы в мире. На следующем этапе ты замечаешь устойчивое число этих инвариантов (например, в себе я обнаружил семь интенций, ассоциация - семь цветов). Наступает такой момент, когда ты не движешься ни по одной из них, а как бы созерцаешь возможности этих интенций, и тут ты постигаешь, что это присуще уже не индивидууму, тебе как таковому, а это есть некое универсальное свойство живого человека. Ты стоишь в преддверии их (интенций) и можешь управлять ими. Затем наступает этап возвращения мира себе. Ты вдруг обнаруживаешь ясно, что все проблемы взаимоотношения с миром в том или другом месте в то или иное время (возможность овладеть временем) были актуализированы. Ты начинаешь различать доселе невидимую природу вещей, вернее картину мира (и даже не то чтобы понимать, но видеть) — и это значит мир возвращается к тебе. И есть еще третий этап. Внекультурная позиция — 0-позиция. Это уже универсальный момент, не члененный интенциально, — целостный мир выступает перед тобой, и ты обозреваешь ВСЁ.

Фотографії походять з колекції Міського медіаархіву Центру міської історії. Роботи художника — зі сторінки  Aksinin.com .

•  Місто художників та художниць 
•  Галереї / НеМісця