Простір синагог

"З кожною людиною у світ приходить щось нове, чого ще не було, щось справжнє й неповторне".

 Ольга Лідовська, Ольга Котовська про Мартіна Бубера 

"Земля у Східній Галичині [...] щедра й багата. Вона дає олію, жовтий тютюн, важку, мов олово, пшеницю; її багатство — старі мрійливі ліси, ріки, озера, а передовсім — красиві, здорові люди: українці, поляки, євреї. Вони всі подібні між собою, незважаючи на різні обряди та звичаї".

 Олексій Чеботарьов про Александра Ґранаха 

"[Львів] славне й величне місто вчених, письменників і наставників, воно є джерелом мудрості та розсудливості, це наріжний камінь нашої віри".

"Вся історія євреїв у цьому місті зосереджена в тісному, відмежованому мурами подвір’ї... Від старих мурів синагоги віє холодом, морозом віків, трепетом чотирьох довгих століть…Пройдися зі мною цими вулицями, переступи пороги цих будинків, які століттями приховують стільки суперечностей, стільки речей виняткових і звичайних, відтвори у своїй уяві те, чого сьогодні вже немає…"

"Батьківщина для людини — це передовсім стіни, серед яких вона вперше бачить цей чудовий і сумний світ. Згодом батьківщина поширюється на цілий будинок, де мешкає людина, на вулицю, де вона ганяє босоніж і сміється… Моя батьківщина — велике гарне місто Лемберг… дільниця перед синагогою, яку називали «fardishul»."

 Йоанна Лісек про Мойше Шімеля 

"Окрім щоденної боротьби за існування, життя мого діда та його родини зосереджувалося лише на минулому. Віра була важливішою за будь-що, віра, що корінням сягала Землі Ізраїльської та П'ятикнижжя Мойсеєвого". 

 Міхіель Дрібенґен про Міло Анштадта 

"Єврейськість — це моя близька родина, якої ніколи не зрікаюся й не соромлюся, до якої цілковито признаюся... Вчора мене обрали віце-президентом мого Львова!... Люблю Львів. Люблю громадську працю".

"Вулиці подібні до моря: вони віддзеркалюють колір смутку і важкість очікування".

Вони поспішають,

Ніч угорі розривається на шматки

сталеві птахи над верхівками дахів,

і літають, співаючи довкола міста.

дзвінкоголосою зграєю.

"Коли у жовтні 1939 року в статусі біженця з Польщі я опинився у Львові, моїм першим бажанням було відвідати Єврейський Музей... Музей зачинений... На стінах ще висіли портрети представників громади... У приміщенні Музею була лише одна людина — Максиміліан Гольдштейн, він сидів за письмовим столом, схилившись над паперами..."

 Сергій Кравцов про Бориса Орача 

Мапа Бориса Орача " 100 адрес єврейського Львова " на Інтерактивному Львові.

"... життя більше не було нормальним, воно нічим не нагадувало життя перед вибухом війни... Цей ще донедавна такий чудовий світ мав невдовзі впасти у ТЕМРЯВУ... З кожним днем ця ТЕМРЯВА глибшала, чимраз інтенсивніше огортала наш світ і чимраз більше поглинала нас. Нормальний світ припинив існувати — для нас залишилася тільки темрява".

 Рейчел Стівенс і Джек Райт про Іґнаци Хіґера 

 Підземний світ  — віртуальний маршрут сім'ї Хіґерів під час Голокосту

"Зранку та ввечері по місту проходили маршем колони в'язнів з жовтими латками — на роботу й з роботи. Вони йшли мовчки, пригнічені горем і мукою. Приречені. З обох боків приглядалися до них кращі люди. Арійці. Поляки й українці..."

 Андрій Усач про Курта Левіна 

"[У ґетто] ми зазнали голоду. Того жахливого голоду у Львові… Відчуття голоду подібне до лютого звіра, що розриває твої нутрощі на шматки, і людина починає марити. Ми сиділи за столом і згадували, як до війни наші тарілки повнилися різноманітною їжею. Я мала єдине бажання: з'їсти цілу тарілку ячменю після війни".

"Я закохався у дівчину з нашого поверху. Її звали Анею. Ми гасали одне за одним, а вечорами сиділи на сходах і трималися за руки. У серпні 1942 року її разом з усією родиною повішали біля залізничної колії. Я довго плакав. Мені щойно виповнилося десять років".

 Анна Чеботарьова про Лєшека Аллерганда 

Прогулянка " Місцями втраченого дитинства "

"… вони забрали мою маму. Я все бачила крізь вікно і розуміла, що сталося. Мені було дванадцять. Я перестала бути дитиною... Я бачила, як батько біг за мамою. Я усвідомила, що це кінець. У мене й досі перед очима та вулиця, мамина сукня, її туфлі на високих підборах..."

 Філіп Сендс про Інку Кац 

"Митрополит чекав мене, незважаючи на пізню годину, привітав з великою теплотою… Я розповів йому про табір, про жорстокість і звірства, про вбивства... про ті дні, коли заподіяли смерть шести чи семи тисячам євреїв, і про майбутню ліквідацію гетто. Коли я змальовував йому гетто й табір, те, в яких страшних умовах жили євреї, то бачив, як по його бличчю котилися сльози".

 Андрій Усач про Давида Кагане 

 Тарас Мартиненко про Давида Каганe 

"Я заплющив очі, щоби не бачити смерті моїх братів, синів мого міста... Як їх мордують кати і як вони гинуть злою і жорстокою смертю... І я заплющив очі і покликав місто моє, щоби постало переді мною, моє місто і всі його мешканці, і всі його синагоги... Один за одним люди мого міста почали зникати. А я не побіг за ними, адже я знав, що людські думки не сягають того місця, куди вони йдуть".

Будинок либонь залишиться таким самим

Я прочиню двері

Сусіди зайдуть

А з родичів — ніхто

Я побачу старі меблі

якими користуються нові люди

У ліжках спатимуть незнайомці

Інша їжа на столі

Коли підійду до вікна 

То побачу вазу

А на стіні тихо висітиме

Ікона

 Йоанна Лісек про Ізраеля Ашендорфа 

"…в історичному процесі, як у тайзі, є політична поверхня, якою проноситься буревій, а є глибина лісу, яку вона не здатна зачепити. … Євреї і українці повсякчас відчувають взаємну симпатію, чітко відзначають переваги культури й побуту сусідів. Саме вони становлять той людський ліс, якого політичні бурі не здатні подолати…"

 Мирослав Маринович про Мартена Феллера 

Засмучений, журливий, зневірений, згорьований,

Стою я і дивлюся на пам’ятник крізь сльози,

Розпливчастий, як уві сні,

Я, залишений при житті.

 Міхаїл Крутіков про Олександра Лізена 

"Я повертаюся в уяві до Львова,… повертаюся, розуміючи, що мій Львів — усюди, що він — у серці кожного вигнанця з рідного села чи міста і кожної людини, якій лихоліття відібрало батьків і родичів".